Спроби примусити до мобілізації через страх та заборони можуть спровокувати саботаж та опір
В інтерв'ю британському каналу 4 News президент України Володимир Зеленський зробив кілька заяв щодо мобілізації. Так, на його думку, мобілізація має бути справедливим процесом. Також він зазначив, що підтримує законопроєкт про мобілізацію (який повторно намагається спорудити Кабмін), проте проти мобілізації 500 тисяч осіб, оскільки не бачить потреби у такій кількості. Як оцінюєте ці заяви? Чи можна вважати мобілізацію в тому вигляді, як вона є в Україні на даний момент – справедливим процесом? Портал "Коментарі" із цими питаннями звернувся до експертів.
Все більше людей ставить правильні питання щодо мобілізації
Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, експерт РНБО у 2001-2011 рр. з питань заморожених конфліктів у Євразії (у тому числі Молдова-Придністров'я) Віталій Кулик розмірковує так:
"Процес мобілізації в Україні не можна назвати справедливим. І ті, хто стежить за перипетіями
навколо відповідного законопроєкту, не знаходять у ньому справедливості. Ні для військових, які зараз перебувають на фронті. Ні для тих, кого планувалося призвати згідно цього проєкту. Ні для тих, хто шукав якихось лазівок для ухилення. Жодна з груп не бачила у запропонованому варіанті – справедливості. З тієї простої причини, що її там нема. Законопроєкт був прописаний з логіки ставлення до людей як до мобілізаційного ресурсу, який можна порівняти зі зброєю, боєприпасами та грошима".
На думку експерта, спроба примусити до мобілізації через страх та заборони ні до чого доброго не призведе. Швидше спровокує саботаж та опір.
"Коли це стало зрозуміло владі, вона дала задню, відкликавши
законопроєкт як сирий. Але вже розпочалися процеси, спрямовані на підвищення недовіри між владою та суспільством. Причому відсутність справедливості у запропонованому законопроєкті проектується на владу, державу загалом. Люди вже більше задаються питанням не щодо процедурних питань мобілізації (які прописувалися в законопроєкті), а – до форми здійснення влади, до військово-політичного керівництва", – пояснює Віталій Кулик.
Він наголошує, що відбулася десакралізація людей, які здавалися недоторканними авторитетами. Наприклад, головкома ЗСУ генерала Залужного.
"Дедалі більше людей ставить правильні питання. Чи можна інакше? Чи є інші варіанти? Чи потрібно нам створювати паритет із РФ за кількістю людей на фронті? І це до певної міри відобразилося в інтерв'ю президента, яке ми зараз обговорюємо. Але особисто для мене дивно, що Зеленський озвучує болючі для нас моменти, пов'язані з мобілізацією, в інтерв'ю іноземному медіа. Цільова аудиторія таких ЗМІ – істеблішмент, громадська думка Заходу. Потім це вже ретранслюється в Україну. Чому немає подібної комунікації президента (де він правильно акцентує важливі речі) із власним народом? З нашими ЗМІ? У грудні була велика прес-конференція Зеленського, можна було це озвучити. А ми замість серйозної розмови та потрібних акцентів побачили тоді стратегічну розгубленість влади. І це передалося суспільству. Воно не бачить при владі готовності брати на себе політичну відповідальність за серйозні рішення. Проявляти політичну волю. Більше того – поглибилася недовіра", – наголошує експерт.
Віталій Кулик резюмує: процес мобілізації несправедливий ні щодо військовослужбовців, ні щодо цивільних; ми не бачимо справедливого підходу та – крім окремих заяв влади – реальної готовності змінити нинішній стан справ.
Від якості мобілізації залежить доля України
На думку керівника Центру політичної розвідки, політтехнолога Олега Постернака, президент Зеленський у політиці держави щодо мобілізації зараз намагається пройти "між Сциллою та Харібдою". З одного боку, чудово розуміючи життєву потребу у подальшій мобілізації, необхідність ротації на передовій, заміні бійців новобранцями, забезпечення прав нинішніх військовослужбовців. Адже це питання стійкості фронту та ефективної оборони. З іншого боку – як глава держави, який, можливо, має амбіції на наступний термін, йому доводиться зважувати всі негативні ефекти від цього процесу для політичного рейтингу серед цивільного населення, зляканого обговоренням мобілізаційних змін та можливих санкцій.
"Тому Зеленський хотів би усунутись від найбільш одіозних ініціатив – і ув'язати цю тему як компетенцію військового керівництва. Наскільки йому вдасться пройти цей тунель суспільних емоцій та думок, покаже час та новий етап мобілізації", – вважає експерт.
Слід розуміти, продовжує він, що від якості мобілізації та її розумного проведення (а не лише справедливого, бо це слово може по-різному розумітись різними групами) залежить доля України.
"Війна на виснаження із ворогом завтра не зупиниться. Навпаки, багато хто на Заході та в Україні говорить про те, що в режимі війни доведеться жити досить тривалий час. Зрозуміло, це вимагає усвідомленої колективної співучасті в обороні країни якомога ширших верств населення, а не лише нинішніх військовослужбовців, що втомилися", – підкреслює Олег Постернак.
Він звертає увагу, що обговорення нового закону про мобілізацію сприяло процесу протверезіння суспільства, змусивши багатьох цивільних зрозуміти, що війна – не лише там, "на нулі", або іноді у повітрі над твоїм містом, а набагато ближче.
"Але владі слід розуміти, – попереджає експерт, – що цей суспільний надрив можна буде зцілити лише принциповою позицією та ефективними діями. А саме: припинення показових рейдів працівників ТЦК стосовно співгромадян, боротьби з корупцією в їх системі; зняттям відстрочки від мобілізації із народних депутатів України; публічною демонстрацією активної та справжньої участі дітей топ-чиновників та політиків у війні. Це значно скріпить "суспільний договір" і дозволить впевненіше дивитися у майбутнє. Хоча для влади не факт, що призведе до утримання попередніх високих рейтингів та довіри. Але вибір "держава" чи "власний інтерес" мають робити не лише прості громадяни, а й чиновники, їхні сім'ї. Тоді й резонно буде говорити про справедливість".
Читайте також на порталі "Коментарі" – до чого привели обіцянки швидкої перемоги: чи може виправити ситуацію новий закон про мобілізацію.