Без підтримки Заходу Україна не може наносити адекватних відповідей у новому витку ескалації, коли країна-агресор активно застосовує ракети та дрони
Міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс закликав НАТО подвоїти зусилля з підтримки України після того, як Росія розпочала новий виток ескалації, атакуючи ракетами прибережні зони нашої країни. Жорстко реагує і президент Румунії Клаус Йоганніс, наголошуючи на неприпустимості подібних атак, особливо після того, як під удар потрапила портова частина українського міста Рені (зруйновані, серед іншого, ангари із зерном) неподалік Молдови та Румунії. Тим часом США ніяк не наважаться прискорити постачання нам винищувачів F-16, не дають нам далекобійних ракет ATACMS. Багато військових аналітиків, у тому числі західні, вказують, що союзники слабко підготували ЗСУ для наступу, не надавши багато що з того, що ми просили. Про що свідчить вся ця ситуація? Які глобальні висновки мають зробити для себе Україна та країни того ж колективного Заходу, а можливо, не тільки вони? Видання "Коментарі" із цими питаннями звернулося до експертів.
Поки ми не станемо самостійним гравцем, який здатний себе захистити, продовжимо стикатися з викликами, зокрема військовими
Політолог, професор кафедри міжнародних відносин НАУ Максим Ялі міркує так:
"Головний висновок, який давно мали зробити в українському керівництві, – що національні інтереси України далеко не завжди збігаються з інтересами наших західних партнерів. І відповідні прорахунки ми відчуваємо особливо гостро після початку широкомасштабної російської агресії. Насамперед це недоробка у ВПК за дев'ять років, які вже триває війна з РФ. Як наслідок – відсутність у нас далекобійних ракет, систем ППО, ще багато чого. Україна, на жаль, не може наносити адекватних відповідей у новому витку ескалації, коли країна-агресор активно застосовує ракети та дрони (як свої, так і іранські)".
Все це, наголошує експерт, прорахунки саме України, яка нераціонально використала час, який був у нас для підготовки до повномасштабної війни.
"Лише зараз ми почали виробляти снаряди. А тих же комплексів "Нептун", що дозволили потопити флагман Чорноморського флоту РФ - крейсер "Москва" - у нас були лічені одиниці. У результаті ми потрапили в тотальну залежність від західних партнерів", - пояснює Максим Ялі.
А на Заході, зазначає він, досі не ухвалили рішення, що робити з РФ у разі її поразки. Більше того – там бояться цієї поразки (тотальної) через непередбачувані наслідки. Тоді як лише така поразка країни-агресора є запорукою збереження української державності, суверенітету, повернення територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах, упевнений політолог.
Враховуючи сказане вище, продовжує він, партнери не передають настільки необхідні нам види озброєнь, щоб ефективно знищувати логістику ворога, атакувати його – на його території. Більше того – нам відкрито забороняють це робити навіть тією зброєю, яку дають.
"Висновки, які ми мали зробити з перших днів здобуття незалежності, на жаль, нами так і не були зроблені. У цьому твердому світі сподіватися можна лише на себе. Вірити не словам, не обіцянкам, а справам, – констатує Максим Ялі. – Поважають лише сильних. І доки ми не станемо самостійним гравцем, який здатний себе захистити, продовжимо стикатися з викликами, зокрема військовими. І не зможемо адекватно відповідати на нові витки ескалації. Лише просити (що ми й робимо) своїх партнерів допомогти тими ж далекобійними ракетами та літаками. А без підтримки з повітря, як визнало багато західних аналітиків, вести успішні наступальні операції, тим більше – на заздалегідь укріплені рубежі, ешелоновану оборону – вкрай складно. Більше того – неприпустимо, згідно з західними військовими доктринами".
Немає поки що всередині тієї ж Адміністрації Байдена коаліції, яка б зуміла переконати його в необхідності якнайшвидшої передачі Україні далекобійного озброєння та винищувачів
Політолог, партнер міжнародного комунікаційного агентства Good Politics Максим Джигун звертає увагу, що росіяни йдуть на відкритий шантаж і терор аби змусити Україну та Захід відмовитися від ідеї не просто відновлення зернової угоди, а й власне нормального судноплавства у Чорному морі.
"І, якщо наші найближчі союзники – НАТО на чолі зі США – не підуть на радикальні заходи, щоб зупинити цей російський терор, щоб відновити можливість морського експорту продукції з України, це означатиме, що в РФ розв'язані руки, щоб робити щось подібне в майбутньому. Тож логічним виглядають заклики міністра закордонних справ Литви, реакція президента Румунії. У цих країнах чудово розуміють загрози, які походять від Росії. Адже знаходяться поряд із нею. Розуміють вони й те, що саме потужне озброєння України збільшує їхню власну безпеку. Звідси така риторика, близька до нас", – пояснює експерт.
Що стосується США, зазначає Максим Джигун, то вони живуть у контексті власних внутрішніх проблем та викликів, які ставлять або власне Адміністрації Байдена внутрішні конкуренти-республіканці, або загалом Штатам – геополітичні опоненти (той самий Китай).
"Очевидно, немає поки що всередині тієї ж Адміністрації Байдена коаліції, яка б зуміла переконати його в необхідності якнайшвидшої передачі Україні далекобійного озброєння та винищувачів. При цьому, Білий дім намагається зараз зацементувати за собою лідерство у підтримці України – і "продати" це на наступних виборах (у 2024 році) як величезну перемогу та досягнення демократів загалом та Адміністрації Байдена зокрема, – зазначає політолог. – Але тут США у політичному сенсі наступає на п'яти Британія. Саме вона першою оголосила про готовність надавати нам танки, першою ж дала далекобійні ракети (після чого "прокинулися" і у Франції). Думаю, що рішення про передачу Україні систем ATACMS та, ймовірно, літаків F-16, не за горами. Якщо, звичайно, американці не хочуть, щоб у нас тут літали британські винищувачі Typhoon, а Лондон ще більше зміцнився тут у політичному значенні".
Читайте також на порталі "Коментарі" - шантаж РФ у Чорному морі можна припинити двома способами – на що мають зважитися в НАТО.