Є небезпека, що Китай діятиме порційно, поступово нарощуючи підтримку Москви, відчуваючи реакцію Заходу
Триденний візит лідера Китайської Народної Республіки (КНР) Сі Цзіньпіна до російського диктатора Володимира Путіна, хоч і завершився, але залишається у фокусі уваги. Його аналізують західні видання та політики, дають оцінки у самому Китаї. Які головні висновки можна зробити зараз, коли є можливість проаналізувати китайсько-російські переговори не по гарячих слідах, а згодом? Портал "Коментарі" із цим питанням звернувся до експертів.
Візит Сі Цзіньпіна розвіяв будь-які ілюзії по можливості за допомогою Китаю позитивно вплинути на Путіна
Екс-дипломат, політичний експерт, заступник командира роти добровольчого формування Бориспільської місцевої територіальної громади №1 Вадим Трюхан зізнався, що візит Сі Цзіньпіна залишив подвійне враження.
"З одного боку, голова КНР таки приїхав до Москви. Незважаючи на те, що за кілька днів до цього Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт
Володимира Путіна. Більше того, за повідомленнями ЗМІ, під час його візиту було укладено 14 двосторонніх документів, а на сайті Кремля з'явилася довга спільна заява, складена у філософському стилі. У ньому перераховані десятки сфер, у яких сторони вирішили поглибити, інтенсифікувати, активізувати і так далі двостороннє співробітництво. Водночас, – зазначає експерт, – якихось революційних рішень під час цього візиту прийнято не було. Принаймні немає жодних ознак, що лідери двох найбільш авторитарних держав світу про щось домовилися. Більше того, у спільній заяві міститься досить дивне, як для таких домовленостей положення, – Китай і Росія не створюють ні військового, ні військово-політичного союзу. Цілком очевидно, що включено воно було на вимогу китайської сторони і виключно для того, щоб спробувати заспокоїти Вашингтон".
На думку Вадима Трюхана, можна зробити кілька висновків після того, як сліди лідера КНР перед трапом його літака вже висохли.
"По-перше, Китай чітко продемонстрував світові, що він стоїть осторонь будь-яких демократичних процесів у світі та колективних зусиль, спрямованих на підвищення ефективності глобальної безпеки. Сі Цзіньпін вдав, що він не помітив рішення МКС та позиції західних лідерів, які фактично оголосили про свої наміри сховати Путіна за ґрати. По-друге, китайці продемонстрували свою рішучість і надалі використовувати так звану російську федерацію як інструмент свого протистояння із Заходом. Вони за дисконтними цінами витягуватимуть максимум ресурсів із цієї території, водночас не даючи їй програти у війні з Україною, яка для них справді стала знахідкою. Адже ослаблена РФ для КНР – це молодший партнер. По-третє, Китай продовжуватиме балансувати у трикутнику із Заходом та Росією. Серйозної наступальної зброї Пекін Москві не дасть. Принаймні найближчим часом. Причина очевидна. На даний момент готовності до розриву торговельно-економічних, інвестиційних та інших відносин із Заходом Піднебесна не має. Однак, не варто розраховувати на те, що так буде завжди. Швидше за все, китайці діятимуть порційно, поступово нарощуючи підтримку Москви, відчуваючи реакцію Заходу", – прогнозує експерт.
Він вважає, що цей візит розвіяв будь-які ілюзії наскільки можна за допомогою Китаю позитивно вплинути на Путіна. Що той раптом схаменеться, почне виводити війська з України, дасть команду зупинити ракетні обстріли цивільних і т.д.
"Цього не станеться, – наголошує Вадим Трюхан. – І тому підтвердження – ракетні
удари по Запоріжжю, по інших прикордонних районах України, а також масована атака "Шахедами" Київської та
інших областей, в той час, коли китайський візит до Московії завершувався. Тож рожеві окуляри всім, хто думав, що Китай можна звернути до нашої, української віри, час знімати. КНР – це держава, яка підтримує нашого ворога. Підтримує політично, фінансово, ресурсно, технологічно. Не виключено, що поступово нарощуватиме і свою військову підтримку. Слід виходити саме з цього. Навіть гіпотетична телефонна розмова президента України
Зеленського із Сі Цзіньпіном, якого наша дипломатія досягає вже більше року, нічого не змінить".
Водночас, наголошує експерт, Україні і бити горщики з Китаєм не слід. До Пекіна нарешті слід направити українського посла, впевнений Вадим Трюхан. Адже його відсутність принаймні частково є причиною такого охолодження відносин між нашими державами.
"Із формату стратегічного партнерства, який був у нас ще 10 років тому – ми опинилися на стадії за крок від розриву дипломатичних відносин у разі постачання Китаєм зброї Росії. А такий варіант виключати також не можна, – вважає експерт. – Слід намагатися вести з китайською стороною діалог на всіх рівнях, доводячи, що завершення війни – на користь Україні та інтересам Китаю. Якщо ж говорити загалом, то візит Сі Цзіньпіна до Москви породив ще більше питань, аніж до цього. Натомість відповідей він практично не дав. Зрозуміло лише одне – Китай прийняв стратегію перетворення Росії на свій сировинний протекторат. З роллю сенатора для росіян китайці успішно справляються".
Візит Сі до Москви був використаний ним для своїх глобальних цілей, які не обов'язково пов'язані з Росією чи Україною
Експерт із міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілля Куса робить три висновки з візиту "товариша Сі" до Москви.
Перший – фактично, Росія погодилася зі статусом молодшого партнера Китаю.
"Вона пішла на значні поступки у секторах економіки, логістики, транспорту та енергетики, судячи з підписаних документів. Можна сказати, що РФ заклала основу своєї критичної залежності від КНР у середній та довгостроковій перспективі. Сталося те, чого Сі Цзіньпін і домагався від початку", – вважає експерт.
Другий висновок - зважаючи на все, Росія погодилася враховувати думку Китаю в будь-яких повоєнних домовленостях щодо України.
"Про це свідчить заява Путіна, що Кремль прийняв за основу
мирний план Китаю, якого нібито немає. Є лише
публічна декларація. Це говорить про те, що РФ озиратиметься на позицію КНР. І що Китай, по суті, входить до нашої історії як одного із зовнішніх стейкхолдерів (зацікавлена сторона), який претендує на те, щоб мати голос при вирішенні питання мирних переговорів. Відбудеться це не зараз, не найближчим часом, – зазначає Ілля Куса. – Швидше за все, всі чекатимуть на весняно-літню військову кампанію та її результати. Але, як тільки почнуться мирні переговори, Китай точно братиме в них участь. Як би представляючи, з одного боку, російський погляд, з іншого боку – голос країн глобального Півдня, які зараз займають формальний нейтралітет".
Третій висновок експерта – Китай розіграв свій візит для посилення свого глобального іміджу як конструктивного партнера, альтернативного США. Як гравця, який хоче миру, а не війни.
"Цей образ Пекін почав активно просувати з 24 лютого, коли з'явився т.зв.
"китайський мирний план щодо України", хоч це скоріше декларація, в яку закладено види КНР на глобальну безпеку. Китай формує свій образ як миролюбної країни, здатної займати конструктивнішу позицію, ніж США. І на цьому іміджі КНР намагається розгорнути інформаційну та дискурсивну війну проти Сполучених Штатів – у відповідь на критику Китаю з боку останніх щодо союзництва з РФ. Тому візит Сі до Москви був використаний ним для своїх глобальних цілей, які не обов'язково пов'язані з Росією чи Україною", – констатує Ілля Куса.
Пекін створює антизахідний блок
Голова Центру дослідження соціальних перспектив Донбасу, екс-член української делегації у Тристоронній контактній групі щодо врегулювання конфлікту на Донбасі Сергій Гармаш розмірковує так:
"Візит Сі до Москви та заяви, які там прозвучали, остаточно показали зацікавленість Пекіна в агресії РФ проти України. Путін критично залежить від Китаю, а після ордера на арешт від МКС ця залежність ще більше посилилася. Фактично, вона стала тотальною. Ідеться і про економічну допомогу, яка дозволяє Москві мінімізувати ефект санкцій, і про політичну підтримку, яка автоматично забезпечує військову підтримку РФ антизахідними режимами. Тобто Китай публічно став союзником путінського режиму і, відповідно, гарантом його збереження. Отже, і війни".
На думку експерта, відкрито підтримуючи Путіна, Пекін створює антизахідний блок, стаючи другим полюсом міжнародної політичної системи – антиподом США, яким свого часу був СРСР.
"По суті, це початок світової (поки що ще холодної) війни. Вже не загроза, а саме початок, – наголосив Сергій Гармаш. – Росія стрімко втрачає суб'єктність, стаючи сателітом Китаю. Сьогодні ключі від миру в Україні лежать не в Москві, а в Пекіні. Я не виключаю, що надалі Сі спробує розміняти у США Росію на Тайвань, але угода не вдасться. Відповідно, війна в Україні може стати затяжною".
Читайте також на порталі "Коментарі" - з чим пов'язана поява Путіна у Криму та Маріуполі – що хотів показати Кремль.