Україна провела низку заходів, присвячених двом рокам опору повномасштабної російської агресії. До нас приїжджали іноземні делегації, відбувся форум "Україна. Рік 2024", на якому виступали урядовці, а президент провів прес-конференцію. А ось у Росії чергову річницю вторгнення "не помітили" через стратегічний провал т.зв. "сво", незважаючи на деякі тактичні успіхи. Які висновки з російсько-української війни можна зробити зараз? Які є варіанти розвитку ситуації на третьому році "великої війни" та одинадцятому власне агресії РФ проти України? Портал "Коментарі" із цими питаннями звернувся до експертів.
Війна в Україні. Фото: Генштаб ЗСУ
Багато залежатиме від того, чи проголосує Конгрес за надання допомоги Україні
Політолог, професор кафедри міжнародних відносин НАУ Максим Ялі вважає, що ми бачимо підтвердження того, що гарантії безпеки, які нам давали 1994-го, коли ми підписали Будапештський меморандум, відмовившись від третього у світі арсеналу ядерної зброї, не працюють. Як і інші гарантії.
"Та сама Росія порушила двосторонній договір про дружбу та співпрацю, який був ратифікований парламентами РФ та України. І де чітко було зафіксовано належність Криму нашій країні. Втім, вже зрозуміло, що своєю відкритою агресією Росія намагається знищити існуючий міжнародний порядок, що ґрунтується на силі права. І повернути ситуацію в 19 століття, коли домінуючим фактором було право сили", – наголошує експерт.
За його словами, за підсумками двох років повномасштабної війни видно, що санкції не дають належного ефекту. Країна-агресор продовжує виробляти високоточну зброю за допомогою реекспорту необхідних елементів із країн СНД, ближнього зарубіжжя тощо.
"Певні витрати російська економіка несе. Але вони не катастрофічні для неї. І прогнози західних структур щодо втрат від санкцій не виправдалися", – констатує Максим Ялі.
Наразі, продовжує він, завдання України та наших закордонних партнерів – продумати механізм санкцій на ті країни, які допомагають РФ обходити обмеження.
"Ще один висновок із цього протистояння – необхідно покладатися на власні сили, свій військовий потенціал. Гарантії безпеки, навіть такі як у країн-членів НАТО, порушуються. Це робить навіть один із лідерів президентських перегонів у США –
Дональд Трамп.
Тож Україні дуже важливо розвивати свій ВПК, зміцнювати свою армію. Особливо на тлі тяганини у наданні допомоги з боку західних союзників. Політична кон'юнктура у країнах змінюється часто, що для довгострокової війни – проблема. А те, що війна після провалу бліцкригу агресора перейшла у війну на виснаження – факт. І такий формат війни вигідніший РФ, ніж Україні. Саме через політичні моменти всередині демократичних держав. Ненадійність економічних та військових союзів зараз – об'єктивна реальність", – резюмує політолог. Щодо перспектив – багато, на його думку, залежатиме від того, чи проголосує нижня палата американського парламенту за виділення військово-фінансової допомоги Україні на 2024 рік.
"На жаль, європейські партнери не можуть компенсувати військові постачання США. А наш ВПК зараз не вийшов на необхідні потужності. Та й не все ми можемо робити самі", – пояснює Максим Ялі.
Він вважає, що, якщо Конгрес виділить нам допомогу, є надія, що на нас не чинитимуть тиск з метою початку переговорів з РФ.
"Позиції сторін є кардинально протилежними. Добровільно йти на якісь компроміси не готові ані Україна, ані Росія, – зазначає експерт. – Тож слід очікувати продовження бойових дій. РФ на тлі зниження підтримки України з боку наших партнерів активізувала наступальні дії. І намагатиметься прорвати лінію фронту, захопити якнайбільше територій, посиливши свої переговорні позиції. Ну, а завдання України – вистояти, відбити атаки супротивника, паралельно збільшивши виробництво озброєнь, проводячи мобілізацію, готуючи нові резерви для власних атакуючих операцій, які можливі за розрахунками західних аналітиків у 2025 році".
Наше завдання зробити так, щоб із цієї війни Україна вийшла оновленою та укріпленою
Політолог, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна" Валентин Гладких наголошує, що до початку повномасштабного вторгнення Росії перед українською державою стояло кілька принципово важливих завдань.
"Безумовним пріоритетом було відновлення територіальної цілісності та державного суверенітету в межах міжнародно визнаних кордонів. На жаль, усі механізми та підходи, які мали місце на той час – насамперед, зафіксовані у Мінських домовленостях – аж ніяк не сприяли досягненню цієї мети. Більше того, іноді створювали формальні підстави для закидів у бік України, що саме офіційний Київ не зацікавлений у мирному врегулюванні. Для багатьох у світі була далеко не очевидною роль Росії у подіях, що відбуваються з 2014-го на сході та півдні нашої країни. І це виявлялося, зокрема, у досить слабкій підтримці України. А "потужна антипутінська коаліція" існувала переважно в уяві та пропагандистській риториці попереднього президента України Петра Порошенка, аніж у реальності", – зазначає експерт.
Він наголошує, що бойовими діями на території Донецької та Луганської областей Кремлю фактично вдалося відвернути увагу від анексії АР Крим. І нагадує, що про повернення АРК до створення президентом Володимиром Зеленським "Кримської платформи" практично ніхто не говорив серйозно. Формально не визнаючи факту анексії Криму цивілізований світ, проте не докладав жодних зусиль, щоб цю ситуацію виправити.
"Після повномасштабного вторгнення у світі практично не залишилося держав, які б заперечували факт військової агресії РФ проти України та не засуджували його. Маски скинуті, вся пропагандистська риторика Москви про нібито "внутрішньополітичний конфлікт в Україні" розсипалася. Наразі війна, яку РФ розв'язала проти України, чітко усвідомлюється як міжнародний (міждержавний) конфлікт та акт "невмотивованої агресії проти України з боку Росії". Відповідальність за війну покладається на Росію та її військово-політичне керівництво. Це спричинило створення реальної, а не уявної "антипутінської коаліції", дії якої не обмежуються глибоким занепокоєнням, а проявляються у жорсткій санкційній політиці проти РФ та потужній підтримці України – політичній, економічній, військово-технічній. Метою цього є те, що було пріоритетом на початок повномасштабного вторгнення. А саме – відновлення територіальної цілісності та державного суверенітету України в межах міжнародно визнаних кордонів", – пояснює Валентин Гладких.
Другим принципово важливим завданням стратегічного значення для України була євроінтеграція – набуття повноцінного членства в Європейському Союзі, наголошує він.
"Незважаючи на певні успіхи – підписання Угоди про асоціацію та лібералізацію візового режиму – перспективи реального членства України в ЄС до повномасштабного вторгнення РФ виглядали досить сумнівними, – зазначає експерт. – І навіть найбільш оптимістично налаштовані (як вітчизняні, так і іноземні) політики та експерти визнавали, що навряд чи це справа доступного для огляду майбутнього. Але у грудні-2023 ми отримали доленосне рішення Європейської Ради щодо початку переговорів про
вступ України до ЄС".
Третім стратегічним завданням для України напередодні повномасштабного вторгнення РФ було членство в НАТО, наголошує Валентин Гладких.
"Ймовірність позитивного вирішення цього питання розглядалася тоді практично всіма як така, що дорівнює нулю, – каже він. – Нині ж практично немає дискусій щодо безальтернативності включення України до
Альянсу.
Дискусійним залишається хіба пошук механізмів такого включення". У цьому контексті, продовжує експерт, слід зазначити результативні зусилля України щодо формалізації гарантій безпеки. Йдеться, пояснює він насамперед про Спільну Декларацію про підтримку України, спочатку підписану державами "Великої Сімки", а пізніше підтриману близько 30 державами. Дуже показовим є також, на думку Валентина Гладких, підписання двосторонньої "Безпекової Угоди" між Україною та Великобританією, Німеччиною, Францією, Данією, Італією, Канадою.
"Крім зовнішньополітичних завдань, перед Україною стояла ціла низка внутрішньополітичних, – зазначає політолог. – У контексті перманентної загрози з боку РФ, яка до повномасштабного вторгнення вже повністю проявилася у факті анексії АР Крим та бойових діях у Донецькій та Луганській областях, пріоритетом було підвищення ефективності сектору нацбезпеки та оборони. Сьогодні ми можемо констатувати, що ніколи в новітній історії України наші збройні сили не були такими боєздатними, настільки численними, підготовленими та оснащеними сучасними зразками військової техніки. Досить згадати, що ще кілька років тому на Заході точилися дискусії про доцільність передачі Україні кількох Javelin (американський переносний протитанковий ракетний комплекс), а сьогодні українське небо захищають ЗРК Patriot".
У цьому ж контексті, вважає Валентин Гладких, слід зазначити, що Україна не просто отримує новітні озброєння, а й модернізує свій військово-промисловий комплекс, який, за потребою, має стати частиною ВПК як мінімум держав НАТО.
"Не настільки очевидні (але від того не менш значущі) внутрішньополітичні зміни у сфері протидії корупції, деолігархізації, посилення національної самосвідомості та ідентичності, внутрішньої солідарності тощо. Фактично, українське суспільство переживає докорінні трансформації, пов'язані з необхідністю переосмислення всіх сфер соціально-політичного та соціально-економічного буття, – наголошує експерт. – Війна – це безумовна біда, невимовні страждання та безневинні жертви. Але наше завдання зробити так, щоб із цієї війни Україна вийшла оновленою та укріпленою, досягнувши максимум своїх як зовнішніх, так і внутрішньополітичних цілей (частини яких, як зазначено вище, наша держава досить успішно вже досягає)".
Читайте також на порталі "Коментарі" — Зеленський розповів про останню зустріч із Путіним: які три питання порушувалися.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.