До кінця війни жодних чітких даних та звітів від ООН ми не побачимо і не почуємо
ООН та НАТО продовжують неприємно дивувати. Так, в ООН заявили, що "не мають достатньо доказів" для визнання геноциду в Україні з боку РФ. Ну, а країни НАТО продовжують гальмувати постачання необхідних Україні озброєнь (та сама Німеччина – ракет Taurus, а США – ATACMS), а також завзято "не помічати", що російські дрони вибухають на їхній території. Як робить Румунія, відверто заплющуючи очі на явні факти. Чому міжнародні структури та окремі країни поводяться так? Видання "Коментарі" із цим питанням звернулося до експертів.
Україні надаватимуть різні види озброєння лише в міру ескалації
Експерт з міжнародної політики в Українському інституті майбутнього Ілля Куса, коментуючи заяви ООН про неможливість на даний момент визнати геноцидом те, що відбувається в нашій країні, закликає розуміти, що ця організація має свої процедури, свої алгоритми – як проводити подібні дослідження, збирати інформацію. Здебільшого це відкриті джерела.
"Отриману інформацію потрібно обов'язково підтвердити, а тут багато чого впирається у доступ до територій, де це саме підтвердження має відбуватися. Наприклад, якщо йдеться про позасудові вбивства, то якась слідча група має прибути на місце. І перевірити – чи це правда. Доступ зараз обмежений практично скрізь. Тому йдуть такі заяви. Нічого довести об'єктивно не можна, якщо слідувати суто протоколам і процедурам", – пояснює експерт.
Він припускає, що до кінця війни жодних чітких даних та звітів ми не побачимо і не почуємо.
Гальмування ж із постачанням нам далекобійних ракет вписується, за словами Іллі Куси, у логіку наших західних партнерів, які зробили ставку на контрольовану ескалацію конфлікту. Її описав ще на початку широкомасштабної війни голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі. Суть у тому, щоб надавати Україні різні види озброєння в міру ескалації. Так щоб це було кероване підвищення ставок.
"Дати все в один день – і будь, що буде – це не той підхід, який використовують наші союзники. Тому ми отримуватимемо види озброєнь у міру того, як це вважають за потрібне на Заході, – пояснює експерт. – Проблема в тому, що Україна критично залежить від таких поставок ззовні. І виходить, що наші союзники, за великим рахунком, керують війною в тому плані, що вони мають важелі контролю над обсягами і таймінгом поставок. Тому справа не стільки в Німеччині чи США, а в тому, що немає єдиного колективного рішення НАТО щодо постачання тих же далекобійних ракет".
Ну, а щодо небажання Румунії різко реагувати на падіння на її території російського дрона-камікадзе - тут своя логіка, вважає Ілля Куса.
"При цьому, ми ж не можемо стверджувати, чи правду говорять українське МЗС чи румунське. У мене як у аналітика немає індикаторів, які показують, що та чи інша сторона бреше. І ми не знаємо, чи румуни заплющують очі на очевидні факти. Як і те - чи очевидні ці факти. Це нагадує історію з падінням ракети у Польщі восени
минулого року. Там теж спочатку все було незрозуміло, були дві протилежні думки. І хоч деталі події до кінця невідомі, але інцидент начебто був вичерпаний. Не на нашу користь. Тож, – констатує експерт, – у цій ситуації я не поспішав би з висновками. Хоча немає сумнівів, що сусідні з нами європейські країни не хочуть втягуватись у війну. Це природне бажання, яке гармонізує з уже названою логікою наших західних союзників – керованою ескалацією та локалізацією (не вихід за межі України) війни".
Є явне небажання розв'язати Третю світову війну
Політолог Дмитро Воронков наголошує, що ООН давно показала себе як неефективна організація.
"Слід як мінімум змінювати статут, як максимум – запускати структурну реформу, можливо і реорганізацію. Ненормально, коли країна-агресор – РФ – є постійним членом Ради безпеки ООН із правом вето. Можна, наприклад, задіяти квотне голосування, щоб можна було виключати країну - або з Ради Безпеки ООН, або взагалі з ООН, - вважає експерт. – Ну, а реформа ООН – питання майбутнього, причому локомотивом тут мають виступати, наприклад, США та Великобританія".
Щодо гальмування постачання озброєння Україні країнами НАТО, це класична бюрократія, зазначає Дмитро Воронков. Альянс через велику кількість країн, які до нього входять (31 після включення туди Фінляндії), а також те, що рішення ухвалюються консенсусом, має чимало складнощів, пояснює він. Це якщо говорити про блок. А так - кожна країна має ще й свої внутрішні і зовнішні моменти, які вона повинна враховувати.
"Ті ж німці завжди дуже повільно ворушилися з постачанням нам всього потрібного. Ось і з ракетами – та сама ситуація", – пояснює Дмитро Воронков.
Ну, а небажання жорстко реагувати на падіння уламків російської ракети на територію країн НАТО (як було з Польщею) або дронів (як днями трапилося з Румунією) теж зрозуміло, впевнений він.
"Є явне небажання розв'язати Третю світову війну (яка цілком може стати ядерною), – наголошує політолог. – При цьому, очевидно, є "червоні лінії", за які РФ не дадуть перейти. І якщо її ракети (або їхні уламки) і дрони частіше падатиму на території країн НАТО, чаша терпіння може переповнитися. Тому такі випадки – скоріше виняток, ніж правило. Думаю, РФ також все розуміє".
Читайте також на порталі "Коментарі" - ЗСУ готуються відбивати наступ росіян: до Міноборони назвали напрямок.