Бахмут має у військовому сенсі не стратегічне, але оперативно-тактичне значення
Битва за Бахмут стала одним із епохальних епізодів битви за Донбас. Земля в районі міста буквально посипана трупами російських військових, яких командування відправляє на так звані "м'ясні" штурми. Про що говорить це протистояння, що йде так довго, всупереч найсміливішим прогнозам і порадам західних експертів? Видання "Коментарі" із цим питанням звернулося до експертів.
Наш Генштаб, розуміючи, яких завдань хоче досягти супротивник, робить усе можливе, щоб зірвати його плани
Експерт з питань сектору оборони та безпеки Олег Старіков нагадує, що з грудня 2022 року в коментарях, зокрема нашому виданню, він зазначав, що зимова військова кампанія держави-агресора розпочалася з масованої атаки на Бахмут.
"Цей населений пункт має у військовому значенні не стратегічне, але оперативно-тактичне значення. У разі його захоплення у противника розширюється оперативно-тактичний простір як на північ (Сіверськ і так далі), так і на південь (Вугледар іже з ним). Що дає окупантам можливість оточити існуючі укріпрайони ЗСУ", – пояснює експерт.
У політичному сенсі захоплення Бахмута для росіян – виконання завдань, які поставив у грудні Путін під час відвідин штабу т.зв. "спеціальної військової операції" та на розширеному засіданні колегії Міноборони, зазначає Олег Старіков.
"Наш Генштаб, розуміючи яких завдань хоче досягти противник, робить все можливе, щоб зірвати його плани, не дати вийти на оперативно-тактичний простір. Хоча у військовому сенсі відхід на заздалегідь підготовлені позиції, на новий укріпрайон не є поразкою. Що настання, що продуманий відступ – це види бойових дій. І іноді розумний відхід може принести більше користі ніж атака, не підготовлена відповідним чином", – підкреслює експерт.
За його словами, в даному випадку важливо розуміти ще й те, що в Бахмут з нашого боку періодично кидаються певні ресурси, щоб не дати супротивникові різко піти вперед та обрушити фронт.
"Але є для України і політична складова, – наголошує Олег Старіков. – І у випадку з Бахмутом найвище військово-політичне керівництво України ухвалило рішення вести стратегію незламності. Показуючи державі-агресору, що кожен сантиметр української землі, кожен населений пункт буде коштувати росіянам колосальних втрат".
Важливо уникнути механістичних, статутних, неживих відносин – і прийти до більш людяних
Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, експерт РНБО у 2001-2011 рр. з питань заморожених конфліктів у Євразії (у тому числі Молдова-Придністров'я) Віталій Кулик розмірковує так:
"Я не військовий експерт, тому не коментуватиму ситуацію з погляду військової доцільності. Тож розглянемо те, що відбувається в Бахмуті та навколо нього в політичній та соціальній площині".
У політичному сенсі, за словами експерта, українська влада стала заручником своїх заяв. У стилі – "ми утримаємо Бахмут за будь-яку ціну", "це місто-фортеця". В результаті відхід із цього міста, навіть якщо він виправданий з погляду військової стратегії та тактики, у політичному сенсі стає явним негативом, зазначає Віталій Кулик. Який впливає, зокрема, на загальний настрій, дух і політичне позиціонування.
"З іншого боку, – продовжує експерт, – всі чудово розуміють, що немає сенсу утримувати повністю знищене місто, тим більше, коли є інша лінія оборони, більш укріплена, де достатньо техніки та боєприпасів, сформовані резерви, зручніша логістика".
Проте, схоже, є певне рішення воєнно-політичного керівництва. І Бахмут продовжують тримати.
"Якщо розглядати ситуацію із соціального погляду, постає питання про наші жертви. Скільки ми втратили, боронячи Бахмут? Чи доцільно було чинити саме так? Крім того, є питання щодо ставлення військового керівництва до солдатів, до підлеглих. Неодноразово з'являлася інформація, що через некомпетентність, а часом і відверто тваринні відносини окремих офіцерів – наші військовослужбовці гинули, не отримували належної підтримки, була відсутня належна координація у місцях бойових дій. У нинішній обстановці, на мій погляд, військовому та політичному керівництву слід докласти максимум зусиль, щоб донести до середнього офіцерського складу необхідність берегти людей. Пояснити, що ми захищаємо не бетонні руїни, не знищені міста. Що пріоритетом має бути життя людини. Ми воюємо за людей! Так, треба воювати. Так, є наказ. Так, доводиться нерідко триматися, стримуючи наступ тих же вагнерівських полчищ зеків, схожих на зомбі. Але в основі українського підходу має бути любов до солдата, до людей. Це не пропишеш у статуті, у наказі. Це треба проживати тому ж офіцеру", – пояснює Віталій Кулик.
Він упевнений, що вище керівництво має спробувати це донести, артикулювати (не лише нагороджувати хоробрих і стверджувати, що триматимемося до останнього), а також мотивуючи таким чином. Важливо уникнути механістичних, статутних, неживих відносин – і дійти більш людяних, констатує експерт.
Читайте також на порталі "Коментарі" - чи може Москва готувати плани евакуації з Криму – перспективи деокупації півострова.