Глава МЗС України Дмитро Кулеба закликав Німеччину та США надати далекобійні ракети Taurus та ATACMS, запевняючи, що їх використовуватимуть виключно у межах України. Однак, що США, що Німеччина поки розводять руками і явно не поспішають передавати так потрібне ЗСУ озброєння. Більше того – вкотре зміщуються (схоже, на майбутній рік) терміни постачання Україні винищувачів F-16. Президент Польщі Анджей Дуда закликає американських політиків допомогти Україні швидше зупинити російську агресію, інакше вищу ціну (життям своїх солдатів) доведеться платити вже всім країнам НАТО. Чи будуть почуті відповідні заклики США та країнами центральної та західної Європи? Що стримує їх після майже півтора року широкомасштабної російської агресії від широкомасштабної допомоги Україні – у всіх компонентах? Видання "Коментарі" із цими питаннями звернулося до експертів.
Олаф Шольц та Джо Байден. Фото: з відкритих джерел
Що у Німеччині, що у США відбуваються непрості внутрішньополітичні процеси
Екс-дипломат, політичний експерт, заступник командира роти добровольчого формування Бориспільської місцевої територіальної громади №1 Вадим Трюхан розмірковує так:
"Нічого дивного у відмові канцлера Шольца та президента Байдена надавати Україні далекобійні ракети – немає. Вони представляють дві найпотужніші в економічному сенсі держави Вільного світу, які й так зробили в рази більше для України, ніж хтось від них міг очікувати. При цьому, що в Німеччині, що в США відбуваються непрості внутрішньополітичні процеси, не враховувати які обидва лідери собі дозволити не можуть".
Так, пояснює експерт, у ФРН партія "За майбутнє Німеччини", яку багато оглядачів вважають де-факто правонаступницею соціал-націоналістичної партії Гітлера, вперше піднялася в рейтингах на тверде третє місце. А в США, згідно з останніми соціологічними опитуваннями, радикальний республіканець Дональд Трамп має найбільшу підтримку виборців.
Крім того, продовжує Вадим Трюхан, нікуди не поділося пріоритетне для Заходу завдання щодо недопущення Третьої світової війни та/або переростання конвенційної війни, яку, хоч і з багатьма винятками, веде путінська росія проти України в ядерну.
На думку екс-дипломата, для зміни нинішнього status quo мають скластися певні обставини.
По-перше, це може бути прорив фронту росіянами та захоплення ними якихось значних територій України, включаючи один чи кілька обласних центрів.
"Інвестувавши у виживання України значні ресурси, ні США, ні Німеччина, ні інші потужні західні держави не зможуть дозволити собі такого фіаско власної східної політики. І змушені будуть йти на радикальні рішення, у тому числі надання Україні далекобійних ракет, літаків, серйозніших бронетанкових пакетів допомоги тощо", – пояснює Вадим Трюхан.
По-друге, продовжує він, це може бути загроза програшу на виборах.
"Особливо це стосується Джо Байдена, шанси якого на другий термін у Білому Домі не виглядають безперечними. Для того, щоб змінити баланс переваг на свою користь, він може піти на ухвалення рішення про більш рішучу допомогу Україні для того, щоб показати сильне лідерство та переконати виборців у своїй здатності йти на серйозні рішення тоді, коли це відповідає інтересам США та демократії", – прогнозує експерт.
Однак, наголошує він, наразі найбільш ймовірним та бажаним слід розглядати сценарій налагодження Україною власного виробництва ракет малої та середньої дальності.
"Лише власне виробництво дозволить нашій державі позбутися критичної залежності від заходу щодо підвищення власних наступальних здібностей, – акцентує Вадим Трюхан. – Ми змогли налагодити виробництво цілої низки різних типів безпілотних комплексів, причому не лише повітряних, а й морських. Зможемо повторити цей успіх і в ракетобудуванні. Проте успіх у цій сфері безпосередньо залежить від розуміння військово-політичним керівництвом України важливості та водночас комплексності та складності цього завдання. Над вирішенням якого має працювати вся держава".
Вкрай важливою є постійна проактивна позиція вищого військово-політичного керівництва України на чолі з президентом Зеленським
Експерт Аналітичного центру "Об'єднана Україна" Олексій Кущ вважає, що швидше за все заклики з боку України будуть почуті.
"Ми бачили схожий алгоритм ухвалення рішень раніше, – зазначає він. – Так звані "червоні лінії", які наші партнери викреслюють щодо надання допомоги Україні, постійно зсуваються-розширюються. Спершу нам давали каски, аптечки та бронежилети. Потім справа дійшла до Javelin (американський переносний протитанковий ракетний комплекс) і Stinger (американський переносний зенітно-ракетний комплекс). Потім підтягнулися боєприпаси, включаючи снаряди. А далі – власне артилерія, включаючи легендарні реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) HIMARS, системи ППО/ПРО, бронетехніка, танки, ракети Storm Shadow та SCALP".
Ще недавно, наголошує експерт, постачання нам німецьких танків Leopard здавалися нереальними. Нині ми бачимо їх у бою. З опцій, які не задіяні, залишилися лише ракети далекої та середньої дії (понад 500 км) та бойова авіація.
"Є низка причин, чому постачання озброєнь здійснювалося і здійснюється так повільно, – каже Олексій Кущ. — І їх брак у самих партнерів, і бюрократичні зволікання, і страх перед Росією, що залишився. Початкова проблема в тому, що сприйняття західними партнерами війни в Україні формувалося під впливом двох помилкових факторів. А саме – явна переоцінка військового потенціалу Росії та явна недооцінка військового потенціалу та готовності до опору – України. Відповідно, був страх перед РФ і невіра, що Україна здатна успішно діяти проти окупаційних військ".
Але в ході війни, продовжує експерт, стала зрозумілою помилковість початкових оцінок. Як наслідок – розпочалося розширення "червоних ліній".
"Надзвичайно важлива постійна проактивна позиція вищого військово-політичного керівництва України на чолі з президентом Зеленським, – наголошує Олексій Кущ. – Артикуляція теми допомоги України не зупиняється на хвилину. Ми постійно позначаємо, що саме нам необхідно для ефективного відбиття російської агресії, для ефективної деокупації своїх територій".
За словами експерта, якби Україна виступала в ролі мовчазного прохача (раз заїкнулися про свої потреби, а потім – тиша, покірливе очікування), то й допомоги було б у рази менше. А так – на всіх форумах, усіх міжнародних майданчиках, у всіх інтерв'ю, у процесі всіх виступів (онлайн та офлайн) – президент, українські дипломати, практичні усі компетентні особи переконують партнерів давати нам все необхідне швидше та більше.
"В результаті такої проактивної позиції формується спочатку громадська думка у Західних країнах, а потім уже вона тисне на тамтешніх політиків, змушуючи приймати потрібні рішення, – пояснює експерт. – Один із прикладів правильності такого підходу – те, що Німеччина нещодавно передала Україні дві додаткові ЗРК Patriot. Адже раніше передача нам навіть одного такого комплексу вважалася неймовірною подією. Тож можна очікувати, що за таким алгоритмом ми в найближчому майбутньому отримаємо й такі потрібні нам далекобійні ракети та бойову авіацію натовського зразка".
Першу скрипку в допомозі Україні грають США і саме від їх рішень залежить, чи поставлятимуть нам далекобійні ракети, літаки, системи ППО і в якій кількості
На думку професора кафедри політичних наук у КНУ ім. Шевченка, політолога Ганни Малкіної, не дивно, що українців обурює позиція країн НАТО щодо військової допомоги.
"Очевидно, що зброя, що надається, хоч і надходить, але завжди із запізненням і в недостатній кількості. Це стосується не лише очікуваних далекобійних ракет і літаків F-16, а й систем ППО, які могли б закрити небо над Україною та запобігти колосальним руйнаціям цивільної інфраструктури, врятувати життя тисяч людей", – наголошує Ганна Малкіна.
Міркуючи про те, чому так відбувається і чого нам чекати в майбутньому, вона поділилася такими припущеннями.
Перше припущення: колективний Захід не хоче тотального розгрому Росії. Її принизлива поразка може призвести до низки неконтрольованих ланцюгових реакцій аж до застосування ядерної зброї, яка навіть у тактичному виконанні може завдати значної шкоди країнам Європи. Крім цього, розгромлена і принижена Росія може "впасти в обійми" Китаю, що істотно його посилить як у ресурсному, так і геополітичному плані. Це вкрай не вигідно США, адже основний суперник і ворог яких не є РФ, а саме КНР.
Припущення друге: колективний Захід не може надавати Україні потрібну військову допомогу. Прогнозні сценарії розвитку воєнних дій у Європі говорять про можливе поширення цих дій на інші європейські країни, наприклад Польщу. Тому національні інтереси європейських країн говорять про необхідність озброєння до зубів насамперед себе. За останній рік оборонні бюджети країн НАТО були збільшені в рази, проте потужностей для озброєння не вистачає, спостерігається певна інертність.
Припущення третє: існує контрольований сценарій розвитку подій із встановленими часовими рамками.
"Як ми знаємо, першу скрипку у допомозі Україні грають США. І саме від їхніх рішень залежить, чи поставлятимуть нам далекобійні ракети, літаки, системи ППО і в якій кількості, – зазначає політолог. – Президентські вибори у США відбудуться 5 листопада 2024 року. Якщо Україні буде надано всю необхідну допомогу і ми зможемо розгромити армію РФ найближчим часом, то до кінця 2024 року про це вже всі забудуть. Я маю на увазі американські виборці. А, якщо відтягнути цей момент до, наприклад, літа-осені 2024 року, то Джо Байден вийде на фінішну виборчу пряму як президент, який здобув верх над споконвічним суперником. Так, життям тисяч українських солдатів, але й силою американської зброї".
Читайте також на порталі "Коментарі" — удари безпілотників по Криму та Росії: головні висновки та наслідки для агресора.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.