Російсько-українська війна, відкрита фаза якої продовжується другий місяць, досить чітко розділила світ на цивілізований і ні. Голосування в ГА ООН, де понад 140 країн засудили російську агресію та лише п'ять її підтримали (РФ, Білорусь, Сирія, Північна Корея, Еритрея) говорить саме за себе. Але є своєрідні країни-нейтрали, які намагаються пройти між крапельками. Як мінімум – не запроваджуючи санкції проти РФ і не допомагаючи Україні озброєнням. Тією чи іншою мірою до таких належать Китай, Індія, Угорщина, певною мірою Туреччина (зброєю допомагає, але санкції проти РФ не вводить), Грузія та Молдова. Чому склалася така ситуація? Як можна перетягнути хоча б частину цих держав на свій бік? Портал "Коментарі" із цими питаннями звернувся до експертів.
Радбез ООН. Фото: twitter.com/UKUN
Потрібно у складі МЗС формувати цільові штаби по роботі з країнами, що зайняли нейтральну позицію, щодо вироблення аргументів для діалогу
Нардеп V, VI та VII скликань, екс-заступник голови Совміну Автономної Республіки Крим, голова Всеукраїнського громадського руху "Сила права" Андрій Сенченко пояснює:
"Незважаючи на те, що на дипломатичному фронті українське МЗС робить багато важливих речей, слід збільшити зусилля щодо країн та регіонів, які зайняли якщо не проросійську, то умовно нейтральну позицію. Потрібно у складі МЗС формувати цільові штаби щодо роботи з такими країнами, щодо вироблення аргументів для діалогу. Для того щоб зміцнилося або з'явилося порозуміння".
Експерт зазначає, що у тому ж Китаї, на жаль, інформування населення про російсько-українську війну йде більше у розрізі російських наративів. Індія теж намагається на цій темі заробити.
"Абсолютно зухвало поводить себе Угорщина, яка представляє якийсь анклав у ЄС. Її не розуміємо не лише ми, а й наші найближчі сусіди з Євросоюзу. Загравання угорського політичного керівництва з Росією ні до чого доброго не призведе. Швидше відкотить від цивілізації, – прогнозує Андрій Сенченко. – Не все, що можна було б, зроблено і на
турецькому напрямку. Зрозуміло, кожна країна живе своїми національними інтересами. І з Туреччиною, яка претендує на роль серйозно геополітичного гравця, ми можемо бути значно кращими партнерами, ніж зараз".
І, звичайно, продовжує експерт слід посилити роботу з Китаєм, Індією. Треба збирати експертів, які глибоко розуміють процеси в цих країнах-гігантах. І штурмувати інтелектуально, інформаційно, а потім і дипломатично – ці певною мірою барикади, упевнений Андрій Сенченко.
"Радує, що Європейський Союз (за винятком хіба що Угорщини), Великобританія, США, Канада, Австралія, Японія демонструють масовану підтримку України. І політичними заявами, і антиросійськими санкціями, і військовою допомогою. Значною мірою тут зіграла роль відповідна реакція громадськості. Проукраїнські мітинги, акції впливають на політиків, які, на жаль, виявилися слабкою ланкою у ракурсі адекватної реакції на російську агресію. Але тиск суспільства змушує уряди діяти більш рішуче", – резюмує експерт.
Україна отримує зараз максимальну дипломатичну, економічну, фінансову, військову підтримку з часів здобуття незалежності
Хоч світ і не є однополярним, але в питанні російської агресії проти України він демонструє єдність, вважає експерт Українського інституту політики Валентин Гайдай.
"Зрозуміло, що є такі гравці як Китай, Індія, низка інших, які посіли нейтральну позицію. Але це не порівняти із рівнем підтримки нашої країни. Навіть якщо порівнювати подібні резолюції ГА ООН щодо Криму, союзників у РФ поменшало. А явні союзники просто смішні. І всі розуміємо, що "союзники" вони лише тому, що там є російський вплив чи вплив того Китаю, який дозволив комусь зі своїх сателітів підтримати Росію. Сам розумно зберігаючи нейтралітет", – пояснює експерт.
Дії угорської влади, яка виступає проти ембарго на російські енергоносії та не бажає надавати територію своєї країни для провезення озброєння Україні, Валентин Гайдай коментує так:
"Наразі Угорщина бере участь у санкціях проти Росії на загальноєвропейському рівні. Адже є санкції, які вводить власне Євросоюз. А те, що угорська влада крутить зараз – така позиція не обов'язково буде постійною. На Угорщину можуть натиснути. І вже був випадок, коли сам ЄС вводив проти неї санкції – за невиконання плану скорочення дефіциту бюджету. До того ж 3 квітня в Угорщині відбудуться вибори до парламенту. І проти нині правлячої партії "Фідес", лідером якої є прем'єр-міністр Віктор Орбан, об'єдналася низка політсил. Не виключено, що якщо опозиція прийде до влади – Угорщина не настільки явно заграватиме з РФ, як зараз".
Щодо Грузії, яка також не вводила санкцій проти РФ, тут – своя історія, зазначає експерт.
"При владі там уже 10 років сили, афілійовані з грузинським олігархом Іванішвілі, якого пов'язують із Росією. Звичайно, після російсько-грузинського конфлікту 2008-го, внаслідок якого як окремі "республіки" з'явилися Абхазія та Південна Осетія (грузинські території), офіційний Тбілісі не може бути явно проросійським. Але правляча партія "Грузинська мрія" лавірує між прозахідними та помірковано проросійськими настроями. І не дає запроваджувати санкції проти РФ. При цьому настрої у суспільстві та участь у російсько-українській війні грузинських добровольців на боці України кажуть, що багато хто в Грузії – за нас", – наголошує Валентин Гайдай.
Туреччині ж, продовжує він, зручна роль такого собі посередника між Росією, Азією та Європою. Бути таким собі мостом.
"Плюс – султанські комплекси Ердогана даються взнаки. Він намагається відродити імперію Османа, підтримуючи той же Азербайджан у конфлікті в Нагірному Карабаху. Так чи інакше, турки задіяні у військових кампаніях у Сирії, в Іраку. Анкара тисне на ряд країн з метою визнання ними Північного Кіпру, свого часу окупованого турками. Водночас Туреччина не визнає Крим російським, продає Україні "Байрактари", ми зміцнюємо військово-технологічні та економічні зв'язки. При цьому Туреччина купує озброєння у РФ (викликаючи обурення партнерів по НАТО), не вводить проти Росії санкції. Тож Туреччина просто веде свою гру. Яка так чи інакше не подобається низці гравців", – зазначає експерт.
Щодо Китаю, який посів нейтральну позицію, все також більш-менш зрозуміло, вважає Валентин Гайдай.
Він пояснює:
"КНР розуміє, що Захід – це мільярд споживачів, величезний ринок збуту. На відміну від 140-мільйонної Росії, яка ще й потрапила під нищівні санкції, що різко звужує поле маневру під час торгівлі з нею. Китаю у сенсі було б вигідно підтримати РФ як якийсь полюс у протистоянні із Заходом. Але ризики надто великі. А китайці можуть прораховувати ризики. І вони розуміють, що коли (без будь-яких "якщо") в РФ почнеться повномасштабна криза (політична, соціальна, економічна), втрати зазнає і Китай, якщо зараз стане на бік агресора. Причому втрати і фінансові, іміджеві та геополітичні. Отже, КНР не вигідно підтримувати Росію – ні економічно, ні, тим більше, військово. Але й відверто стати на бік Заходу Пекін не може. Все ж таки між ними досить багато протиріч. Тому обраний оптимальний як для КНР варіант — вичікувальна позиція. Нейтралітет".
Як не крути, резюмує Валентин Гайдай, а Україна отримує зараз максимальну дипломатичну, економічну, фінансову, військову підтримку з часів здобуття незалежності. А Росія, навпаки, – максимальну ізоляцію, неймовірні за силою санкції.
І позиції окремо взятих країн тут навряд чи зіграють якусь роль. Ключові інвестори пішли, РФ зазнає неймовірних збитків. Тож світова та українська дипломатія спрацювали точно якщо не на п'ять із мінусом, то на тверду четвірку. Просто завжди можна краще. Сподіваюся, це найкраще – попереду", – констатує експерт.
Відверто та активно на бік РФ стала лише одна країна – Білорусь
Політтехнолог, експерт Центру протидії інформаційним агресіям "AM&PM" Олександр Курбан наголошує, що широкомасштабні бойові дії в Україні, які розв'язала РФ, за фактом є Третьою світовою війною. І ця війна розділила більшість країн світу на тих, хто підтримує Україну (більше 140 країн) та тих, хто відкрито чи мовчки підтримує агресора (5 країн). Плюс – нейтралітетники.
"Більшість союзників України відкрито і твердо заявляють про свою позицію, підкріплюючи це конкретними діями – надають матеріально-технічну допомогу та політичну підтримку на міжнародному рівні. Є, безумовно, і такі союзники, які з деяких питань свої власні економічні інтереси все ще ставлять вище за потреби загальної безпеки. Тут йдеться насамперед про Німеччину. Потужне, проросійське бізнес-лобі поки що веде активну наступальну політику", – зазначає експерт.
За його словами, відверто та активно на бік РФ стала лише одна країна – Білорусь. Точніше керівництво цієї країни, яке перебуває у повній залежності від Кремля.
"Також підтримали російську агресію самопроголошених освіти, свого часу створені самою ж Росією, такі як Абхазія, Південна Осетія, Придністров'я, так звані ДНР і ЛНР. Були ще якісь союзники з глибокої геополітичної периферії нашої планети, яких зазвичай розглядають за допомогою лупи на карті світу", – каже Олександр Курбан.
Окрема розмова, продовжує він, країнами, які під виглядом мовчання та нейтралітету, фактично підтримали агресію РФ.
"Говорити про позицію Вірменії, яка стала в один ряд із Сирією, Північною Кореєю та Еритреєю, ще можна відносно спокійно. Офіційний Єреван давно і щільно лежить під РФ, незважаючи на всі спроби керівництва країни йти західним вектором. З Угорщиною також сюрпризу не було. Одіозні Орбан та Сіярту давно демонструють свої проросійські позиції. А ось зрада (інакше не назвеш) з боку таких країн, як Грузія та Молдова, викликає, м'яко кажучи, шок. Ці країни ми донедавна вважали союзниками, нашими партнерами у проекті Східного партнерства. Ось тут нам і нашим західним союзникам варто уважніше вивчити ситуацію і зробити відповідні висновки", – вважає експерт.
Невиразною він вважає позицію Туреччини, особливо щодо економічних санкцій та обструкції РФ у Раді безпеки ООН.
"Але тут робити різкі заяви просто не повертається язик. Постачання "Байрактарів", які успішно громять путінську армію на території України та миротворчі зусилля Анкари, реабілітують усі її неприємні рішення, – зазначає Олександр Курбан. – Загалом динаміка 140 союзників України проти 5 союзників РФ, безумовно, викликає позитивні емоції. Однак, це не привід розслаблятися. Потрібно посилювати роботу як на рівні офіційної, так і народної дипломатії. Народи тих, країн, керівництво яких явно чи таємно підтримує РФ, повинні зрозуміти які наслідки принесе їм статус союзника держави-міжнародного терориста. Зрозуміти – і почати щось робити для того, щоб їхнє майбутнє не виглядало надто сумно".
Читайте також на порталі "Коментарі" — експерти проаналізували ситуацію, що склалася перед черговим раундом українсько-російських переговорів.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.