«Ми вже не повернемося»: яке місто майже пусте

Капітан баскетбольного клубу "Запоріжжя" Антон Буц поділився, як виглядає життя та спорт у прифронтовому місті, де війна стала частиною щоденної реальності.

Ситуація в Дружківці

Через близькість до фронту команда фактично втратила можливість повноцінно грати вдома. Частину матчів Суперліги вона змушена проводити у Дніпрі. Водночас у самому Запоріжжі зберігаються умови для тренувань — зал, тренажерка, базова інфраструктура.

Однак усе це відбувається на фоні постійних обстрілів. Сирени можуть тривати годинами, тренування іноді скасовують через загрозу, а гравці змушені спускатися в укриття. Для іноземних легіонерів це стає серйозним випробуванням — не всі витримують психологічно і залишають команду.

Сам Буц говорить, що за роки війни вже звик до таких умов. Він живе за межами міста, що дає змогу хоча б іноді виспатися, однак навіть там вибухи можуть заставати зненацька.

Окрема частина його життя — рідне місто Дружківка на Донеччині. За словами баскетболіста, більшість мешканців звідти вже виїхали. У його під’їзді залишилася лише одна жінка, яка має ключі від усіх квартир і доглядає за порожніми помешканнями після обстрілів.

Він розповідає, що місто суттєво постраждало: зруйновані адміністративні будівлі, комунальні служби, підприємства. І хоча його власний будинок поки стоїть, він не вірить, що туди вдасться повернутися.

Попри це, спорт залишається важливою частиною життя. Буц переконаний: баскетбол сьогодні — це не лише про гру, а й про психологічну підтримку. Це спосіб зберігати відчуття нормальності в умовах війни.

Водночас він визнає, що рівень чемпіонату впав — багато гравців виїхали за кордон, молодь шукає можливості в Європі. Але навіть у таких умовах український баскетбол продовжує існувати і розвиватися.

Сам спортсмен мав можливість виїхати за кордон на початку повномасштабної війни, однак вирішив залишитися в Україні. За його словами, це був усвідомлений вибір — залишитися вдома і продовжувати жити та працювати тут.