Зі сходу — на захід України: харків'янка розповіла про евакуацію та власний бізнес

В країні триває повномасштабна війна більше 100 днів. Дехто вже повертається з тимчасових домівок, із-за кордону додому, в деокуповані міста та села, інші ж навпаки продовжують евакуйовуватися з прифронтових територій чи прикордонних регіонів. Наші громадяни виїхали в різні країни, й навіть на інші континенти, втікаючи від війни. Ми розповідаємо історії українців, що були змушені покинути свої домівки.

Харків, фото Катерини

Харків'янка Катерина — приватний підприємець, навчає англійської мови та донатить на ЗСУ. Дівчина з початку повномасштабної війни евакуювалася до Львова, тепер проживає в Полтаві. Про роботу, блог та виїзд її бабусі до Німеччини — читайте в матеріалі.

- Розкажіть про перші дні війни? Що пам'ятаєте? Як вдалося виїхати з Харкова?

Спочатку ми не усвідомлювали того, що почалася війна. В перший день збирали речі, але наша машина була в ремонті та й їхати нам було нікуди. Ми вирішили залишитися в квартирі. Перші були такі: сиділи в коридорі в новинах, не роздягалися навіть, коли вибухи були — йшли в підвал. Там ми ночували більшість днів. Вибухи були кожну годину. Перші 10 днів ми були в Харкові. Коли почали літати літаки, то стало дуже гучно і ми вирішили, що вже не можемо залишатися в місті. В мене почалися проблеми зі здоровям, я розуміла, що немає аптеки, яка працює  в районі й до якої можна безпечно дістатися — треба їхати в місто, де безпечніше.

Зранку ми зібрали речі — два рюкзака й почали шукати таксі. Дзвонили на номери, які були в групах — чоловік сказав, що поїздка коштує 100 доларів, або він довіз нас до залізничного вокзалу. Ми доїхали під обстрілами. У вокзалі було дуже багато людей — всі хотіли поїхати.

Натовп на вокзалі, фото Катерини

Ми вже думали, що не поїдемо, бо чоловіків не пускають в поїзди. Я вийшла подивитися, чи є ще якісь потяги. На вокзалі був ще один, куди пускали чоловіків. Я сама їхати не хотіла без хлопця, тому ми в цей вагон буквально останні зайшли. Нас було 13 осіб в купе. Було некомфортно їхати: не можна було включати світло, було важко дихати. Це була катастрофа — більше 30 годин , це найгірша ніч в моєму житті. Ми таки доїхали до Львова.

- Як облаштувалися у Львові? Чи відрізнялися там ціни на продукти житло від Харкова?

Мій хлопець працює в ІТ, його компанія заплатила за оренду номеру в готелі перший місяць. Ми там оселилися й жили три місяці. Другий місяць сказали, щоб ми самі платили за номер. Ми не втратили роботу — мій хлопець в ІТ продовжує працювати.

Коли приїхали 2 березня — людей в Львові було дуже багато. Ціни в супермаркетах не сильно змінилися за весь час. Якщо брати ціни на житло, то ціни на початку були космічні. Ми не могли зрозуміти: як можна знімати квартиру за 25 тис. грн таку обшарпану. Вирішили лишатися в готелі. До того ж, у Львові рієлтори брали комісію в розмірі 100% від оплати. Зараз в місті вже житло набагато дешевше. Десь наприкінці квітня поменшало людей в місті — багато до Києва, Харкова повернулися. Зараз ми зняли квартиру на місяць в Полтаві — в Харкові нас виселили нас з орендованої квартири. Туди повертатися, думаю, поки що небезпечно. Посилилися обстріли останній тиждень.

- Щось змінилося у вашій роботі з початку війни?

На початку війни я не працювала. Не знала як почати працювати — як можна працювати коли в країні таке відбувається? В мене був шок. Мені учні самі писали, що хочуть повернутися  до занять. Розуміла, що хоч одну справу добру можу зробити — буду переводити кошти на ЗСУ і таким чином буду допомагати.

Змінився мій контент в ТікТок — я перейшла на українську мову. Хочу зауважити, що перехід на українську навпаки зробив мій ТікТок ще популярнішим. За період війни додалося ще 120 тисяч підписників з українців. Доля росіян серед підписок до війни в мене складала 50%, а українців 21%, зараз 40% росіян та 30% українців — доля виросла і росте далі. Я не хочу, щоб мій контент розуміли росіяни. Українці розуміють російську, а росіяни українську — ні. Не хочу вчити їх новому, не хочу сприяти їхньому розвитку. 

- Як облаштувалася ваша бабуся в Німеччині? Чи надають там гуманітарну допомогу українцям?

Моя бабуся виїхала з Лозової — це моє рідне місто. Було дуже важко її вмовити. В Німеччині її поселили в будинку жінки, що в дитинстві з батьками туди переїхала з Одеси. Перші місяці 2022 року в країні був безкоштовний проїзд для українців в електричках. Зараз 9 євро на місяць коштує проїздний. Бабуся живе безкоштовно в домі цієї жінки. Гуманітарну допомогу у вигляді їжі надають кожну пятницю. Туди йдуть не лише українці, а й німці з малозабезпечених сімей. Даю на тиждень дуже багато їжі, деякі продукти бувають з терміном придатності, що вже сплив.

Продуктовий набір на двох осіб в Німеччині, фото Катерини

Є безкоштовні курси німецької мови — бабуся вже добре вже навчилася говорити німецькою за 2 місяці. Коли я приїздила в гості до бабусі, познайомилася з господинею будинку — дуже добра жіночка. Вона веган, робить сама ювелірні прикраси на продаж. Подарувала мені пару прикрас на вухо — я аж розплакалася. Я не очікувала, що люди можуть бути такими добрими і щедрими до людей, яких вони бачать вперше в житті. Рада, що бабуся потрапила до неї. Чула історії, коли на другий місяць виселяють людей, бо їм щось не подобається. Вона там допомагає по господарству, в саду , щось помити-погладити, їй за це можуть якісь гроші заплатити.

Як писав портал, жінка з Львівської області поділилася, які умови в німецьких школах для українських дітей та яку гуманітарну допомогу для переселенців надають.

Читайте Comments.ua в Google News