Життя в Кишиневі: українка розповіла про умови проживання, допомогу та ціни на продукти

Фото Катерини Борщевської

В Україні триває війна, ворог продовжує обстрілювати населені пункти. Кожному українцю назавжди запам’яталася ця дата: 24 лютого 2022 року. Хтось досі залишається в своєму домі, хтось вимушений жити в метро, хтось виїхав до іншої області чи за кордон, але життя кожного змінилося. Українці продовжують втікати від смертельної небезпеки, від обстрілів, загрози окупації, рятувати рідних. Кожен з них буквально "взяв" свій дім у наплічник чи валізу. Ми розповідаємо історії українців, що були змушені через війну покинути свої домівки.

Катерина Борщівська з Одеси переїхала з родиною до сусідньої Молдови та розповіла, як українці там живуть.

- В якому населеному пункті/області проживали до 24 лютого 2022 року? Чи були у вашому населеному пункті обстріли? Чи було пошкодження вашого будинку? Що пам'ятаєте про перші дні війни?

- Проживала в Одесі. Середина лютого була неспокійна, всі говорили, що буде щось погане, всі були у напруженні та очікуванні. Але слово "війна" взагалі в голові не вкладалося, це щось тільки зі світу фільмів та історії. 24-го о 5-й ранку крізь сон чути були глухі звуки вибухів. Але розбудив чоловік зі словами "Не лякайся, але почалася війна". Сон пройшов, але стан у голові сну був весь день. І одне питання "А що далі, як бути". З тих новин, що були доступні, попадання у місті в перші дні були у військові об'єкти. Наш будинок не постраждав.

У перші дні ми шукали бомбосховища та варіанти, де безпечно. Звичайно, перевірили продуктові запаси та купили продукти, що можна з собою брати у рюкзак. У перший день ми склали тривожну валізку... Щоправда, сумки щоразу зменшувалися в міру спусків в бомбосховище. Багато було не потрібних речей, і до кінця не розуміли, що в разі чого взагалі знадобиться. У голові такий самий туман, з нетерпінням чекали ефіру з президентом, що хоч він скаже, що це невелике непорозуміння і продовжуємо жити в колишньому режимі. Спала наша сім'я одягнена, дитині не знімала колготки та светр, щоб одягання вночі не затримували час для спуску в бомбосховище. Ліжка пересунули від вікон у безпечні зони.

- Коли прийняли рішення покинути дім? З ким виїхали? Якою була ця поїздка? В яких містах зупинялися/які залишилися враження від прийому волонтерами?

- Кожне виття сирени – викликало ком в горлі та тремтіння, тривогу. І коли 4 березня до нас приїхали друзі, і ми вкотре спускалися (у бомбосховище – ред.), вирішили їхати з дітьми. Виїхали 5 березня однією машиною я, моя донька, подруга з двома дітьми.

Дорога з дітьми 5 років, 3,5 та 5 років була відносно важкою. З чуток розуміли, що добиратимемося ми будемо довго, запаслися їжею та водою для дітей. Речі брали найнеобхідніші по сезону та деякі засоби для догляду. 120 км до кордону з Молдовою тривали 8 годин, їхали через міст у Затоці, який за кілька днів почали серйозно обстрілювати ракетами, ми встигли. Ще три години на кордоні Староказаче та дві години до Кишинева. Ми не знали точно, що нас тут чекає. Місце проживання нам пообіцяв родич подруги, що його пропозиція приїжджати, це і був вирішальний крок виїхати з України. Дякуємо йому за це велике! А далі ми самі…

На фото 1: діти на ринку в Кишеневі. На фото 2: Катерина з донькою в місцевому зоопарку

- Де наразі зупинилися в Молдові? Як вас прийняли місцеві? Чи задоволені умовами? Що вас здивувало/розізлило/зацікавило за кордоном? Чи плануєте повертатися?

- Зараз ми в Кишиневі. Один раз виїжджали додому за речами і швидко назад, два дні під виття сирен були нестерпними. Дітей вдалося оформити в садок у Кишиневі, місяць тому. До цього у нас був адаптаційний період, спочатку звикали до нового міста, надія була, що це на кілька тижнів і незабаром додому. Потім по черзі хворіли діти.

Загалом умовами життя у Молдові задоволені. Тут дуже багато українців, спілкуючись між собою ділилися інформацією, де яка гуманітарна допомога, продукти, засоби гігієни, фінансові виплати на членів сім'ї від ООН.

Найбільше здивували сусіди та одна молода сім'я. Так як ми приїхали пізно ввечері, видно чутно було як ми розвантажували речі, потім тупіт дітей. Вранці до нас прийшла сусідка з гарячими млинцями, медом та пропозицією якоїсь допомоги. Це розчулило до сліз! Вони одразу якось зрозуміли, що ми з України. Це дуже хороші люди та відмінні сусіди.

А за кілька тижнів нам зателефонували хлопці, що їм наш контакт дали у волонтерському центрі, вони залишали заявку. І теж допомогли з продуктами на перший час, діткам всякі приємності, і потім навіть зібрали речі та взуття дівчаткам на сезон, коли теплішало, тому що ми приїхали зимою, а температура потроху підніматися стала, але фінансово не могли собі дозволити відразу оновити їм гардероб. Молдовани загалом чуйні, добрі, досить скромними здаються. Але думаю, кількість українців у їхньому рідному місті вже напружує їх.

Ще добре, що в Кишиневі, практично немає мовного бар'єру, багато хто володіє російською мовою. Це також одна з причин, чому ми не наважилися їхати далі до Європи. І ще причина – додому близько повертатися.

На фото героїня з донькою на вулицях Кишенева

- Розкажіть, будь ласка, чи відрізняються ціни на продукти харчування в Молдові та Одесі?

Овочі та фрукти дешевші, ніж в Одесі. Кілограм помідорів 65-70 грн, огірків 60-65грн, яблука – 14-17грн (у нас постійно є від волонтерських центрів). Яйця дорожче — 10 шт 40-45 грн, м'ясо відносно дорожче: свинина 1 кг-200 грн.

Вартість продуктів ми множимо леї на 1,7 за поточним курсом. Куряче філе близько 170 грн/кг, стегно кг/120 грн. Макарони приблизно так само коштують, як в Україні. Сир твердий 250-290 грн/кг, молоко 29-35 грн/літр. Крупи коштують приблизно як в Україні, але ми не купували, все гуманітарна допомога. Але якщо загалом дивитися вартість продуктів на сьогодні в Молдові та Україні, коли подорожчало все, то тут навіть дешевше.

А от з житлом важче. Якщо квартиру знімати в Кишиневі, то дуже ціни піднялися і знайти складно, є великий попит. Ціна десь від 300 євро за двокімнатне житло на місяць й то не факт.

Як повідомляв портал "Коментарі", українка розповіла, як приймають за кордоном в Британії, Італії, Польщі.