Французькі Альпи: як там живеться українським біженцям

Українці на церемонії до Дня партизанів у Франції, фото Юлії Ткачової

Наші громадяни виїхали в інші країни, втікаючи від війни. Ми розповідаємо історії українців, що були змушені покинути свої домівки. Киянка Юлія Ткачова розповіла, як виїхала з України до Франції, до департаменту Верхня Савойя.

- Де ви проживали до 24 лютого? Що пам’ятаєте про перші дні війни?

Проживала з чоловіком у Києві. Прокинулася 24 лютого о 5 ранку від вибухів, від бомбардувань й розуміла, що це війна. Перший день залишалися в Києві, бо чоловік та його мати не хотіли їхати з міста й вирішили залишатися. Валіза була зібрана, почала шукати відчинені підвали в районі. Сусіди домовилися з власником спортзалу в підвалі в будинку поряд з моїм будинком. Там ми ховалися протягом 5 днів. В місті почалося мародерство, розбивали вітрини магазинів. Почалися кілометрові черги в аптеки та в продуктові, люди скуповували всі продукти, у всіх була паніка.

- Коли прийняли рішення покинути дім? З ким виїхали?

На шостий день посварилися з рідними, бо я психологічно не могла витримувати обстрілів, не могла лишатися й знаходитися в квартирі чоловіка з його мамою. Я бігала в квартиру лише, щоб взяти продукти, сходити в душ, взяти речі, ночували ми в підвалі. Взяла кішку, речі й поїхала в Нововолинськ. Взяла лише найнеобхідніше та сіла в перший поїзд на залізничний вокзал. Було дуже багато людей, які намагалися сісти в потяги – великий натовп на пероні. Приїхала я на Інтерсіті до Тернополя. В цей же день в Нікополі мої рідні намагалися сісти в потяг. Недалеко стався вибух, поїзд не зупинився, їм довелося повернутися додому на таксі того дня.

Мої рідні — мама (52 роки), вітчим, сестра (29 років) та її дитина — трирічний син жили в Покрові, в Дніпропетровській області. Пізніше мама та сестра з сином виїхали до мене на Західну Україну, вітчим залишився в Покрові.

- В яких містах зупинялися? Як і чим допомогли волонтери?

Допомогли в новому місті мені волонтери Тернопіль Пласт, зустріли посеред ночі, відвели мене в свій центр, нагодували, поклали спати, тримали в себе ще декілька днів й ставилися до мене, як до своєї рідної.  Надзвичайно їм вдячна. 2-3 дні я була в Тернополі, намагалася знайти транспорт, що вивезти рідних на захід з Дніпропетровщини. Я знала, що вони б не витримали психологічно, коли до них би прийшла до війна. Не витримали б водити трирічну дитину по підвалах.

Вони все таки вирішили виїхати після того, як сталися обстріли атомної станції в Енергодарі – на іншому березі річки від Покров. Їх вивезли автівкою люди до Дніпра за 1500 грн, а звідти рідні дісталися поїздом в західні області, їм вдалося застрибнути в поїзд, що їхав до Львова. У вагонах були тяжкі умови, багато людей, в одному купе було 12 чоловік. Провідники не давали ні води, ні ковдр. Зі Львова до Нововолинська відвезли рідних волонтери. В місті знайшли квартиру, яку безкоштовно надали місцеві.

Там ми почали шукати де б працевлаштуватися. Роботу я втратила в Києві, працювала більше 10 років журналістом на телебаченні й в перший день війни мала оформитися офіційно після стажування як шеф-редактор тревел-шоу, але не вдалося. В Нововолинську ходила на телебачення працевлаштовуватися та з питанням дати інформацію на каналі про збір коштів волонтерами для закупівлі амуніції та необхідних товарів для ТРО та ЗСУ в Києві, Покров, Володимир-Волинський, пообіцяли підшукати вакансію.

Рідні підробляли на м’ясокомбінаті "Вербена". Я займалась волонтерством в Нововолинську. Ми розуміли, що в цьому місті небезпечно лишатися, а грошей та роботи теж немає. Вирішили не лишатись через те, що вже виселяли з квартири. Господарі сказали виселятися, а грошей платити за іншу квартиру не було вже. І роботу на місцевому телеканалі мені так і не дали.

Також однією з причин виїзду, за словами Юлії, стало те, що сталася неприємна ситуація з представником тероборони. З матір'ю, яка хотіла влаштуватися на роботу швачкою, вони заблукали в місті та спитали, чи є в тому районі автобус номер, якого повідомили під час співбесіди по телефону. Чоловік з тероборони з автоматом вирішив, що вони диверсантки, бо такого рейсу автобуса, за його словами, в місті немає. Він забрав в них документи та речі, змусив їх стати на коліна, словесно ображав та викликав поліцію. Коли прибув патруль, з'ясувалося, що автобусний рейс переіменували, жінок відпустили. Але чоловік так і не вибачився: "Ми просто загубились в Нововолинську, шукали дорогу до підприємства, мама записалась на співбесіду швачкою працевлаштуватись. А чоловік з тероборони образив. І навіть не вибачився. Це стало однією з причин їхати з України".

- В якій країні зупинилися? Як вас там прийняли? Як допомогли волонтери?

Дізналися, що з міста буде евакуація українців через волонтерську організацію Rotary International до Франції та Німеччини. Тому вирішили туди поїхати. Їхали через Польщу. На кордоні з Польщею на українців вже чекають волонтери. Видають памперси для малюків, воду, чай, солодощі, смаколики, корм для тварин та іграшки для дітей. В містечку  Хрубешув дали гарячу їжу, воду, чай, каву, солодощі та безкоштовну польську сім карту.

На фото гуманітарна допомога для українців в Польщі, фото Юлії Ткачової

Під час поїздки робили зупинку в Німеччині, в центрі біженців з волонтерами. Там дуже було багато людей різних національностей, велике приміщення з капсулами та двоповерховими ліжками. Загалом шумно, прохолодно і не затишно. Він погано облаштований для дітей. Через те, що там не має дверей, капсульна побудова, ми мало не загубили там дитину. Це була жахлива ніч, дитина побігла з цікавості посеред ночі, коли всі поснули і ми бігали босі по павільйону та шукали хлопчика.

На фото центр біженців в Німеччині, фото Юлії Ткачової

- Вам подобається у Франції? Як там прийняли біженців? Чи доступна гуманітарна допомога?

Тут дійсно прекрасні умови для нас. Живемо безкоштовно по 2 людини в кімнаті, є окрема кухня. В селі Марна, в Альпах. Мер села неймовірна, її чоловік волонтер Ротері клаб. Нами тут дуже опікуються, є гуманітарна допомога, є садок для дитини. Свята для українців організовували, особливо для дітей.

Мер міста організувала разом з волонтерами зустріч та сердечний прийом українським біженцям. Нас обійняли, розцілували  в приміщенні мерії, потім розселили по нашим новим тимчасовим домівкам. Моя родина та ще одна українська родина з двома дітьми з Києва опинились у величезній квартирі в будинку навпроти мерії. Вона була приготовлена завчасно для нас усілякими продуктами харчування, речами побуту, іграшкам для дітей , постільною білизною — все  до дрібниць.

Ми були вражені до глибини душі, розчулені такою добротою. Після чого ми змогли відпочити після довгої дороги. Наступного дня для нас в Ратуші зробили ще один урочистий прийом. Видали анкети для оформлення документів на отримання тимчасового прихистку, познайомилися з нами ближче, організували обід, після якого відвели до окремого приміщення, де дали змогу отримати абсолютно безкоштовно гуманітарну допомогу: від продуктів харчування, техніки, одягу ,взуття, косметики, речей побуту до візочків та велосипедиків, самокатів  для наших дітей.

Місцеві цілими сумками віддають дитячі іграшки, речі, одяг, приносять пакунки з смаколиками, французькими делікатесами до центру гуманітарної допомоги. В українців є змога двічі на тиждень брати гуманітарну допомогу (продукти, одяг, взуття, речі побуту тощо).

В нашому селі два рази на тиждень обіцяють привозити молочні продукти та м'ясо. Також обіцяють безкоштовні мовні курси, оформлення соціальних виплат. Всім біженцям дали безкоштовно одну сім-карту французьку на родину. Єдині недоліки, про які варто сказати: тільки дві російськомовні людини на все село — перекладачі. Клімат інший, тут прохолодно в горах, інші продукти. В багатьох виникли проблеми зі здоров'ям, самопочуттям.

Французи дуже ввічливі, балакучі, добрі, але повільні. Вони живуть в режимі лайт, нікуди не поспішають в принципі. Це інша ментальність.

Муніципалітет Марна, фото Юлії Ткачової

- Вже є якісь виплати від уряду Франції переселенцям? Що вам відомо про це?

Кожен дорослий має змогу отримати 426 євро в місяць. Але карткою можна розрахуватись в магазинах лише на території Франції. Готівку знімати не можна, переводи на інші картки робити не можна. Ваучери на фінансову допомогу від Червоного хреста дають далеко не всім.

- Які б поради ви дали тим, хто хоче виїхати в Європу?

Дуже важливо, щоб при  перетині кордону вам у закордонний паспорт поставили позначку- штамп про перетин кордону. Це обов'язковий пункт для оформлення тимчасового прихистку в Європі- позначка про перетин кордону. Якщо закордонного паспорта немає, а лише український паспорт чи свідоцтво про народження у дитини, то позначки ніякі не вносять, штампи не ставлять. Просто вносять в європейську базу, до якої мають доступ всі міграційні центри Європи.

Друга порада — користуйтеся додатком в телефоні гугл-перекладач. За його допомогою вам буде легше спілкуватись з волонтерами в першу чергу та з громадянами тієї країни, де ви будете перебувати.

Третя порада: якщо ви тільки збираєтесь їхати в Європу і плануєте перетинати польський кордон – не беріть з собою багато речей, валіз, одягу, їжі. Вас нагодують, одягнуть та забезпечать самим необхідним: від зубної пасти та щітки, до подушок та ліків. Потрібно брати лише: всі документи, білизну, особисті ліки за призначенням лікаря, які важко знайти, парасольку, телефон та зарядний пристрій.

 Як писав портал "Коментарі", киянка розповіла про свою подорож за кордон та мандрівку Італією й Польщею та переїзд до Великобританії після початку бойових дій в Києві.

Читайте Comments.ua в Google News