Головна Новини Суспільство події Три тижні російсько-української війни відкрили світові очі: чому Україна точно переможе
commentss НОВИНИ Всі новини

Три тижні російсько-української війни відкрили світові очі: чому Україна точно переможе

У Кремлі дуже сильно недооцінили Збройні сили України та український народ – повторення ситуації з Кримом не вийшло

16 березня 2022, 10:45 comments2133
Поділіться публікацією:

Україна вже три тижні протистоїть російському відкритому вторгненню, вистоюючи у війні, яку Кремль боягузливо називає "спеціальною військовою операцією". Весь цей час свій інформаційний фронт тримає видання "Коментарі", висвітлюючи ситуацію, а також збираючи експертні думки. Своїм аналізом ситуації з нами поділилися експерти. 

Три тижні російсько-української війни відкрили світові очі: чому Україна точно переможе

ЗСУ. Фото з відкритих джерел

Росіяни реально думали, що швидкими кидками візьмуть під контроль Київ та Харків, і нав'яжуть Україні маріонетковий статус

Експерт Національного інституту стратегічних досліджень Микола Замікула, підбиваючи підсумки трьох тижнів широкомасштабного російського вторгнення, ацентує увагу на наступному.

У військовому відношенні вже з першої години зіткнень стало очевидно, що російський план вторгнення був заснований на неправильних припущеннях про ситуацію в Україні. Російське керівництво розраховувало на повторення "кримського сценарію". Воно не вірило в готовність української влади та суспільства до активного спротиву. Росіяни розраховували відбутися малою кров'ю та провести де факто "поліцейську" операцію — про це свідчать автозаки з Россгвардією в перших ешелонах вторгнення, а також ризиковані військові операції (такі як десант у Гостомелі), на які можна зважитися, лише будучи впевненим, що особливого опору чекати не варто. Тобто вони реально думали, що швидкими кидками візьмуть під контроль Київ та Харків і нав'яжуть Україні маріонетковий статус. Але їх оцінки виявилися помилковими.

Причини помилок у плануванні можуть бути різними. Є інформація, що високопоставлені російські розвідники вже притягуються до відповідальності за це. Кремль цікавить, чому величезні суми, витрачені останніми роками на дестабілізацію внутрішньої ситуації в Україні, просування тут проросійських наративів, не дали результату. Ймовірно, частина цих коштів справді осіла в кишенях людей, які відповідали за гібридний напрямок російської агресії. Але взагалі ситуація показує сутність російського режиму, що прогнив. Складається відчуття, що Путін діями щодо концентрації всієї влади у своїх руках підірвав здатність російської державної системи ефективно працювати. Він оточив себе лояльними підданими — боячись втратити свій статус. І через це ті побоюються доносити до нього інформацію, яка може йому не сподобатися. Зважаючи на все, так було і з новинами по Україні. Вищі чини розвідки просто давали Кремлю дані, які там хотіли почути, а не реальну оцінку ситуації. В результаті – повний колапс російського планування.

Війна показала, що російська армія залишається колосом на глиняних ногах

Крім того, новини з фронту показують, що оцінки багатьох західних аналітиків боєздатності російської армії теж виявилися помилковими. Передбачалося, що реформи та переозброєння перетворили її на ефективний військовий інструмент. Проте практика показала, що цього не сталося. Попри всі очікування та спроби імітувати американські методи ведення війни, росіяни зазнають невдач. Вони вже зазнали суттєвих втрат. Їхня "високоточна" зброя виявилася такою тільки на папері. У жахливому стані перебуває російська логістика та забезпечення – "вени війни", без яких неможливо вести активні дії. У цілому нині, війна показала, що російська армія залишається " колосом на глиняних ногах " . Невипадково часто звучать порівняння проведеної зараз кампанії із Зимовою Війною 1939-1940 гг. (Радянсько-Фінляндська війна) . Українська армія, навпаки, демонструє свої найкращі якості. В даному випадку можна говорити про успішне поєднання досвіду радянської військової школи та результатів співпраці із західними партнерами, які допомагали у підготовці та реформуванні ЗСУ. І, звісно, найважливішу роль відіграє бойовий дух українського суспільства, його готовність захищати свою землю від агресора. Варто зазначити, що процеси реформ української армії не були завершені – ескалація російсько-українського конфлікту застала їх у реалізації. І навіть у такому разі українські воїни б'ють загарбників. При цьому в перспективі залишається простір для подальшого підвищення боєздатності ЗСУ у рамках завершення реформ. Це означає, що агресорові взагалі нічого не світить в Україні.

В економічній сфері російська агресія, безумовно, завдала і завдає величезних збитків Україні. Йдеться як про прямі наслідки (руйнування інфраструктури та житлового фонду), так і про непрямий вплив (загроза зриву посівної кампанії). Ситуація залишається складною, і наслідки цих подій відчуватимуться ще довго. Українцям варто готуватися "затягнути паски" – але за умов війни за незалежність – це мала ціна за свободу. Позитивним моментом є надання Україні допомоги від наших партнерів. Вона допоможе стабілізувати економічну ситуацію.

Пріоритетом України має стати співпраця з такими партнерами, які показали свою дружню прихильність до нас у скрутну хвилину

Водночас Росія загнала себе у пастку своїми агресивними діями. Проти неї введено найжорстокіші санкції, які матимуть деструктивний ефект для російської економіки. Їхні результати відчує все населення РФ — як би Кремль не намагався надувати щоки і храбритися. Звичайно, вплив санкцій не проявиться раптово. Не варто очікувати краху російської економіки найближчими днями. Проте їхні наслідки протягом цього року стануть глибокими та незворотними, підриваючи потенціал Росії. Санкції – довгостроковий інструмент впливу, але робить свою справу.

Взагалі санкційний тиск на РФ виявився навіть жорсткішим, ніж очікувалося. І він не відповідає тому м'якому підходу до режиму Путіна, який Захід демонстрував напередодні ескалації конфлікту. Консолідованість під час запровадження санкцій показує, що колективний Захід рано списувати з рахунків. Так, його реакція може бути повільною, а в окремих етапах і попустительською стосовно агресора. Але коли останній перегинає палицю – він отримує своє. Захід не пішов на новий "Мюнхен" (мова про так звану "Мюнхенську угоду" або "Мюнхенську змову", укладену 30 вересня 1938 р. главами урядів Німеччини, Італії, Великобританії та Франції, що передбачала відторгнення від Чехословаччини прикордонної Судетської області з переважним німецьким населенням і передачу її гітлерівській Німеччині, спроба таким чином задовольнити агресора не врятувала від початку через рік Другої світової війни (прим. ред.) – і це дає надію на те, що він і надалі відіграватиме провідну роль стабілізатора міжнародних відносин.

Проте не можна відкидати й іншу геополітичну тенденцію, яка сьогодні проявляється. Попри консолідовану підтримку, яка надається Україні, її рівень, залежно від країн, відрізняється. Це наочно демонструє істину про те, що у сфері практичної співпраці потрібно орієнтуватися на конкретні позиції та аавторів – а не спільні гасла солідарності та віри у ліберальні цінності. При цьому необхідно раціонально оцінювати інтереси партнерів – аби розуміти рамки підтримки, яку від них можна отримати. Не треба плекати ілюзій і чекати чогось неможливого, а потім засмучуватися і ображатися, коли це неможливе таким і залишається. Наприклад, мені незрозуміла реакція деяких ЗМІ щодо критики позиції Ізраїлю щодо російсько-українського конфлікту, хоч спочатку було ясно, що іншого підходу від Тель-Авіва очікувати не варто. Як не варто очікувати приєднання Туреччини до широкомасштабних санкцій проти РФ.

Такі позиції не є антиукраїнськими – вони продиктовані національними інтересами цих держав. Наша справа – раціонально оцінювати ситуацію та намагатися витягти максимум із відносин з партнерами (розуміючи конкретні межі цього максимуму в кожному конкретному випадку).

Очевидно, що пріоритет має віддаватися відносинам із країнами, які демонструють схожі з українською оцінки щодо російської загрози. Не ставлячи під сумнів необхідність реалізації загального західного інтеграційного курсу, особливі перспективи має партнерство із конкретними членами євроатлантичної спільноти. США, Британія, Польща, Литва, Латвія, Естонія демонструють такий підхід. На шану заслуговує візит до Києва, навколо якого тривають бої, глав урядів трьох європейських держав (крім Польщі, йдеться про Чехію та Словенію). Співпраця з такими партнерами, які показали свою безперечно дружню схильність до нас у скрутну хвилину, має стати пріоритетом для України.

У переговорах і, як мінімум, припинення вогню зацікавлені обидві сторони

Заступник директора Українського інституту політики, політичний експерт Кирило Молчанов наголошує, що три тижні довели – бліцкригу, на який розраховувала Росія, вона не отримала. Все перетворюється на позиційну боротьбу. При цьому ситуація нестабільна, робити прогнози у військовому значенні складно.

"Якщо говорити про дипломатію – переговори ведуться останнім часом досить активно. Шукаються точки дотику. Судячи із заяв і Зеленського, і низки наших переговорників, і представників російської сторони – Україну готують до нейтрального статусу. Адже вже ясно, що в НАТО на нас явно не чекають. Думаю, що цей пункт вимог РФ має шанс втілитись у життя. Звучать, наприклад, заяви про шведську, австрійську, фінську модель для України – у плані не вступу до військових блоків. Щоправда, одна річ – погодити це за столом переговорів, а інша – протягнути через Раду конституційною більшістю у 300 голосів", – зазначає експерт.

На його думку, переговори йдуть так повільно та складно, бо сторони не хочуть йти на поступки. А не хочуть, бо й Україна, і Росія вважають, що перемагають.

"За 3 тижні РФ, по суті, зуміла захопити лише один із облцентрів – Херсон. Навколо тих же Харкова, Києва точаться позиційні бої. Українська сторона вважає це своєю перемогою. Росіяни ж, схоже, вважають успіхом, що, зайнявши частину території України, пустили воду в Крим", – пояснює Кирило Молчанов.

При цьому, підкреслює він, затягування військових дій виснажують і Україну (втрати вже оцінюються на офіційному рівні більш ніж у 500 млрд доларів), і Росію, яка втрачає і війська з технікою, і економічно – через санкції, що посилюються.

"Тож у переговорах і, як мінімум, припинення вогню зацікавлені обидві сторони", – вважає політолог.

Ще одним висновком після трьох тижнів відкритої фази російсько-української сторони Кирило Молчанов називає розчарування України діями колективного Заходу.

"Крім санкційного тиску на РФ і точкової допомоги озброєнням Україні він, схоже, не готовий якось активніше втручатися в ситуацію. Нам не постачають літаки, потужні засоби ППО та ПРО, не вводять обмежений військовий контингент, не закривають над нами небо. Навіть чіткої європерспективи не дають. Думаю, за ці три тижні ми зрозуміли, що у нас немає реально сильних союзників, готових стояти поруч з Україною пліч-о-пліч", – резюмує Кирило Молчанов.

Читайте також на порталі "Коментарі" – у Білому Домі висміяли дзеркальні санкції РФ проти адміністрації США.




Читайте Comments.ua в Google News

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб першими дізнатися про найважливіші події!


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Джерело: https://comments.ua/
comments

Обговорення


Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!