Президент Реджеп Тайіп Ердоган виклав своє бачення Туреччини майбутнього, пообіцявши прийняти нову Конституцію, яка б гарантувала права та свободи громадян. Які зміни є реальними? Навіщо вони потрібні? Як це позначиться на Туреччині і може позначитися на Україні та РФ? Видання "Коментарі" із цими питаннями звернулося до експертів.
Реджеп Таїп Ердоган. Фото: з відкритих джерел
Туреччина стала гравцем, до якого прислухаються, до якого звертаються
Старший аналітик Центру досліджень сучасної Туреччини, кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Євгенія Габер зазначає:
"За останні роки величезний ривок у Туреччині було зроблено у сфері розвитку оборонної промисловості. Експорт озброєння у 2020-му становив 248 млн доларів, у 2021-му році — 3,2 млрд, а за дев'ять місяців цього року виторг від експорту оборонної та авіаційної промисловості збільшився на 40% порівняно з аналогічним періодом минулого року, склавши 2, 6 млрд. доларів. Туреччина продає свою оборонку, високотехнологічну продукцію у більш ніж 80 країнах".
Величезний ривок, продовжує експерт, стався і щодо перетворення Туреччини на сильного гравця на міжнародній арені, не кажучи вже про регіон.
"Туреччина стала гравцем, до якого прислухаються, до якого звертаються, який має вагу не лише в регіональних, а й у європейських та трансатлантичних справах", – пояснює Євгенія Габер.
З іншого боку, продовжує вона, багато того, що було озвучено Ердоганом, зроблено або нереально, або вкрай складно.
"Перетворення Туреччини на газовий хаб завдяки Росії – нереально. І через технічні причини (відсутність можливості прокладання труб Чорним морем через санкції, неможливість отримати ліцензії, дозволи від країн ЄС), і через відсутність кінцевого споживача в Європі, де різкою падає попит на російський газ. Тож це швидше обіцянки, ніж реалії. Те саме стосується каналу "Стамбул" через Босфор. Залишається безліч питань. Починаючи від того, хто це фінансуватиме, закінчуючи тим, що багато опозиційних сил, та й більшість народу виступають проти. Але це брендові речі, тому Ердоган їх і озвучує", – наголошує експерт.
За її словами, робиться це, в тому числі тому, що більшість економічних перемог, про які офіційній Анкарі можна було говорити ще кілька років тому, фактично "з'їдено" величезною інфляцією. Офіційно – близько 80%, а за фактом – мінімум 150%. Плюс – зростання безробіття. Усі ці проблеми Ердоган намагається перекривати перемогами у зовнішній політиці, вважає Євгенія Габер.
"Дискусія про необхідність змінювати Конституцію – теж не нова. Про те, що вона, прийнята після перевороту 1980 року, не відповідає сучасним реаліям, тільки на моїй пам'яті говорять уже п'ять років — після переходу з парламентської до президентської республіки. Різні частини цієї Конституції переглядалися та обговорювалися довго. У парламенті було створено відповідний комітет. До них входили представники різних партій. Потім з різних причин ці зміни вносилися або не вносилися. Намагалися змінювати стару Конституцію, ухвалити нову. Зараз, – пояснює експерт, – багато питань сильно політизовано. Включно з тим, чи треба дозволити право на освіту та працевлаштування, появу в громадських місцях усім жінкам, незалежно від того, чи носять вони хіджаби".
Йде суто передвиборча кампанія, з тими чи іншими пропозиціями виходить опозиція, а правлячі кола пропонують свої варіації, зазначає Євген Габер. Це стосується і ситуації з носінням хіджабу, і щодо заборони ЛГБТ, і захисту традиційних сімейних цінностей тощо.
"Все це – спроба мобілізувати консервативний електорат, дати відчуття сильної Туреччини, яка впевненим кроком йде в майбутнє. До літа 2023 року, коли мають відбутися вибори парламенту та президента, ми бачитимемо ще багато подібного", – прогнозує експерт.
Вона вважає, що турецькі внутрішньополітичні дискусії та можливі зміни до Конституції особливо на нас не вплинуть.
Чи збережеться світська республіканська Туреччина, до якої ми звикли, чи буде демонтована? Я не передбачаю якихось різких змін. Є значна частина електорату, яка підтримуватиме саме такий устрій, – вважає Євгенія Габер. – Щодо зовнішньої політики, то прив'язка до співпраці (у тому числі газової) з Росією для перетворення Туреччини на енергетичний хаб, бажання займати сильне становище в регіоні, розвиваючи співпрацю з альтернативними центрами сили (РФ, Китай), а не лише із західними країнами , – це, звісно, ускладнюватиме контекст відносин між Києвом та Анкарою. Адже спроба турецької влади грати на антизахідних, антиамериканських почуттях населення, розвивати наративи постзахідного, монополярного світу, всі ці ШОС п'яти країн: Бразилії, Росії, Індії, КНР, ПАР) – не найкраща для нас історія. Але якихось різких змін у плані двосторонніх відносин України та Туреччини я не чекаю".
Питання виборів 2023 року – не так про якісь зміни, як у бажанні влади зацементувати існуючу систему та відстояти свій мандат
Експерт з міжнародної політики в Українському інституті майбутнього Ілля Куса впевнений, що вся історія з новою турецькою Конституцією є суто передвиборчою.
"Ердоган не пропонує якихось фундаментальних змін. Вони грають різні електоральні групи, включаючи консервативних мусульман. З цим пов'язано, наприклад, його пропозицію закріпити в Конституції ті чи інші моменти щодо "сімейних цінностей". Все це – інвестиції у результат на виборах наступного року", – наголошує експерт.
Він пояснює, що політична система імені Ердогана побудована в Туреччині давно. І питання виборів 2023 року – не так про якісь зміни, як у бажанні влади зацементувати існуючу систему та відстояти свій мандат, каже Ілля Куса. Саме в цій логіці, на думку експерта, чинний президент та його прихильники рухатимуться. А зовсім не в логіці революційних реформ.
Читайте також на порталі "Коментарі" — до чого готується Росія, продовжуючи розмови про "брудну бомбу" – чи здатний Захід на превентивний удар, щоб утихомирити агресора.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.