Закон про лобізм прийнято: не зовсім європейський і зовсім не конституційний

23 лютого Верховна Рада ухвалила законопроєкт №10337 про доброчесний лобізм. Його ухвалення було однією з додаткових вимог Єврокомісії для відкриття переговорів про вступ України до ЄС. Напередодні точилися гарячі дискусії навколо норм закону, адже українські громадські організації не хотіли, аби їхня діяльність підпадала під дію цього закону. І вони свого домоглися. І саме тому цей закон не можна вважати "європейським".

Закон про лобізм

Кривенька качечка

Це доволі парадоксально, адже серед членів ЄС, який вимагав від України ухвалити закон про лобізм, лише шість країн мають подібні закони. Тому, здавалося б, нащо тиснути на Київ, аби він ухвалив свій закон, якщо більшість країн Європейської Співдружності його не мають.

Однак навіть без спеціалізованого законодавства у ЄС лобізм регулюється і контролюється. Потреба у такому контролі виникла буквально одразу після створення структур Євросоюзу, які розпочали регуляторну діяльність, виступаючи наднаціональними органами влади, і потребували консультацій з об’єктами регулювання, що цілком природньо.

Згідно з рішенням Єврокомісії лобіювання є законною частиною демократичної системи, тому лобісти можуть доводити до відома Європейських установ важливі питання. Але при цьому на європейські інституції не повинен чинитися надмірний вплив через невідповідне лобіювання. А у разі, коли лобістські групи прагнуть зробити свій внесок у розробку політики ЄС, для широкої громадськості повинно бути ясно, що саме вони хочуть зробити.

Також всім має бути зрозуміло, кого лобісти представляють, яка їх місія і як вони фінансуються.

І, нарешті, заходи у сфері прозорості мають бути ефективними і пропорційними, тобто лобісти мають звітувати про свою діяльність, а у разі, коли лобісти не ідентифікують себе саме як лобістів, але роблять те саме, що роблять лобісти, то вони також мають звітувати про свою діяльність. З цієї причини європейські відкриті реєстри лобістів на 35% складаються саме з громадських організацій, оскільки їхня діяльність співпадає з тим, що роблять лобісти.

І саме з цього приводу в Україні аж до прийняття закону про лобізм тривали гарячі дискусії між законодавцями та громадськими організаціями, які наче та качка: ходить, як качка, крякає, як качка, але качкою (тобто лобістом) себе не визнає.

Не знаєш, як вчинити? Читай Конституцію

Поняття лобізму в Україні часто має негативне забарвлення. Перш за все через те, що далеко не усі учасники процесу ведуть лобістську роботу цивілізовано та професійно, як це роблять великі бізнеси та бізнес-асоціації. В українських реаліях поняття лобізму часто спаплюжувалося підкилимними домовленостями чи недолугим відпрацюванням грантів. І цю проблему закон про лобізм мав вирішити. Але щось пішло не так.

Українська версія закону про лобізм виявилася доволі короткою та простою. Левова частка документу присвячена створенню реєстру лобістів і тому, як технічно він має працювати. Також у документі відобразилась наша сучасність: тут є дуже багато посилань на те, що лобісти, які зареєстровані або пов’язані з країною-агресором, не мають права працювати в Україні.

Решта закону носить доволі розпливчаті формулювання. Проте з перших рядків помітно, що законодавці намагалися якомога чіткіше відділити лобізм від адвокації. Це одна з тих уловок, якою скористалися ГО, мовляв, лобізм – це професійна діяльність за гроші в інтересах певних груп і компаній, яка має на меті отримання прибутку, а адвокація – діяльність у інтересах всього суспільства. Використавши ці два різні поняття, ГО, за новим законом, не зобов’язані декларувати свою діяльність і потрапляти до реєстру лобістів. Про всяк випадок ГО також наполягли, щоб поняття "адвокація" взагалі виключили з закону.

Попри це, ГО все одно залишились незадоволеними. Так, ГО "Центр протидії корупції" заявила, що проєкт у поточному вигляді не вирішує проблему лобізму через окремих депутатів і радників у владних структурах. І складно з цим не погодитись.

Депутатка від опозиційної "Європейської солідарності" Ірина Геращенко зазначила, що перед другим читанням врахували деякі поправки, на яких наполягали громадські організації, але не всі, "тому є загроза різночитання певних норм". І це також правда.

Зокрема, як сказав голова Комітету ВР з питань правової політики Денис Маслов (один з авторів закону), перед голосуванням "переглянули суть лобіювання" і ключовим маркером лобізму визначили комерційний інтерес. Однак проблема у тому, що у ГО також є комерційний інтерес: вони, як мінімум, звітують про свою діяльність перед своїми донорами, а їхньою діяльністю є вплив на законодавство, тобто — лобізм.

Народний депутат Сергій Власенко з притаманним йому сарказмом подавав до проекту закону свої поправки, у одній з яких написав наступне: "Адвокаційна діяльність – штучно створений термін, вигаданий щоб "громадські організації" і так звані "інші суб’єкти адвокації", які займаються лобіюванням, продовжували здійснювати свою лобістську діяльність та при цьому не підпадали під сферу дії цього закону".

Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради також звернуло на це увагу. Так, згідно з частиною першою статті 9 "субʼєкт лобіювання здійснює лобіювання в комерційних інтересах бенефіціара на підставі договору лобіювання, а юридичні особи — субʼєкти лобіювання, які є громадськими обʼєднаннями, іншими неприбутковими підприємствами, установами та організаціями, можуть здійснювати лобіювання в комерційних інтересах бенефіціара без укладення договору лобіювання".

Історія з "Життя"

Нещодавно у соцмережах деякі експерти також дискутували закон про лобізм і звернули увагу на очевидний прояв лобізму з боку відомої громадської організації – ГО "Життя", що, як вона заявляє, адвокатує антитютюнове законодавство, тобто фактично пише його і просуває вже декілька років.

За словами виконавчого директора "Життя" Дмитра Купири, лише минулого року його громадська організація отримала від донорів більше 400 тисяч доларів на свою діяльність.

21 лютого Дмитро Купира та голова податкового і фінансового Комітету Данило Гетманцев провели спільну прес-конференцію, присвячену нелегальному тютюновому ринку.

На думку керуючого партнера Національної антикризової групи, провідного політичного та економічного експерта Тараса Загороднього, закон про доброчесне лобіювання не буде працювати, як хотілось би, тому що, наприклад, громадські організації уникнули потрапляння до публічного реєстру лобістів на тій підставі, що вони "доброчесні".

Загородній зазначив, що, за новим законом, лобісти комунікують з законодавцями, готують і пропонують зміни до законів, проводять конференції, на які запрошують законодавців, проводять дослідження і розповсюджують їх результати тощо.

Під час прес-конференції Купира повідомив, що його організація замовила соціологічне опитування з таким питанням: якщо ви курите, якою мовою на пачках ваших сигарет написане медичне попередження? Сам факт дослідження, каже Загородній, оприлюднення його результатів і донесення до законодавця – також можна трактувати як лобізм.

Цей випадок доволі красномовний, адже ГО, яка отримує на свою діяльність сотні тисяч доларів, по-перше, не вважає себе комерційною організацією, по-друге, пропонує зміну законодавства (підвищення податків), проводить соціологічні опитування і зустрічається з законодавцем – тобто робить все те, що у прийнятому законі визначено як лобізм.

На жаль, закон вже ухвалено, і, по суті, він майже нічого не змінив, оскільки під його дію не потрапила левова частка найактивніших лобістів.