За 2022 рік Офіс Генпрокурора відкрив понад 4500 проваджень про держзраду та колабораціонізм, проте лише 11% дійшли до суду. Про це повідомляє рух ЧЕСНО, посилаючись на дані, отримані від Офісу Генпрокурора. Чи потрібно посилювати відповідальність за колабораціонізм? Чому в цьому питанні потрібна обережність, враховуючи, що безліч людей залишається в окупації і через необережність багатьох із них можна буде прирівняти до колаборантів? Видання "Коментарі" із цими питаннями звернулося до експертів.
Колаборанти. Фото: з відкритих джерел
Звичайні люди, які здійснюють господарську діяльність, не повинні вважатися колаборантами
Голова комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев зазначив, що вже було кілька нарад на найвищому рівні і добре відомо про позицію звузити поняття колаборанта до тих, хто надає допомогу армії РФ, постачає товари для армії РФ або робить відповідні дії, працюючи на перемогу ворога.
"Таку позицію підтримує президент. Звичайні люди, які здійснюють господарську діяльність, не повинні вважатися колаборантами. Зміни до закону про колабораціонізм обов'язково будуть, просто питання не зовсім популярне, і його не розуміють люди, що залишилися на західній Україні, які не були під окупацією. Але я переконаний у тому, що ми повинні виходити з реалій, що склалися, а не з фантастичних ідей про те, що людина повинна була зробити акт самоспалення перед російським танком", – прокоментував Данило Гетманцев.
Слідство має ретельно опрацьовувати кожен епізод колабораціонізму
Політичний експерт Олександр Антонюк вважає, що головне у питанні відповідальності за держзраду і за колабораціонізм не так посилення відповідальності (в українському законодавстві передбачено досить жорсткі покарання), а – незворотність покарання.
"Щодо обережності в даному питанні (побоювань щодо перегину ціпка), треба розуміти, що ті, хто підозрюється в колаборації, мають кілька градацій. Люди, які були змушені, опинившись в окупації, отримувати російський паспорт, йти на якусь співпрацю – це одне. А ті, хто підозрюються в держзраді, хто сприяв окупації (зокрема посадові особи, які перейшли на бік ворога) – зовсім інше", – пояснює експерт.
За його словами, слідство має чітко визначити ту чи іншу провину підозрюваного. Як саме і чому він працював на агресора.
"І мова тут не лише про тих, хто на якийсь термін опинився в окупації, а й про громадян, які, перебуваючи на контрольованих Україною територіях, сприяли ворогові. Йдеться не лише про посадових осіб, – зазначає Олександр Антонюк. – Наприклад, як ставитися до Української православної церкви (УПЦ) Московського патріархату з огляду на роль Російської православної церкви (РПЦ) у цій війні? Те, що РПЦ всіляко благословляє та підтримує геноцид українців, знищення України як держави. Виходить, сьогоднішня її філія – УПЦ – це фактично філія російської ФСБ. Наголошую, слідство має ретельно опрацьовувати кожен епізод колабораціонізму (індивідуальний та загальний), а ступінь провини встановлювати може лише суд".
У нашій ситуації велика кількість правопорушень, пов'язаних із колабораціонізмом сталася на тимчасово окупованих територіях
Юрист-аналітик ГО "Донбас СОС" Михайло Фоменко звертає увагу, що процедура притягнення до кримінальної відповідальності є досить тривалою та непростою.
"Під час розслідування обставин правопорушення – вкрай бажана участь самої особи або її представника, – пояснює він. – Процес має бути справедливим, з дотриманням прав людини захищатись від пред'явленого звинувачення. Право на справедливий суд закріплено у статті 6 Європейської конвенції про права людини, учасником якої є Україна".
Михайло Фоменко зазначає, що направлення обвинувального акта до суду є кінцевим етапом досудового розслідування. Це означає, що орган досудового розслідування вже вивчив всі докази, зібрав всі необхідні дані (при цьому, бажано, залучаючи потенційного правопорушника до участі в розслідуванні). І вирішив, що розслідування проведено у повному обсязі, що зібрані дані підтверджують провину людини.
"У нашій ситуації велика кількість правопорушень, пов'язаних із колабораціонізмом, сталася на тимчасово окупованих територіях, до яких у наших правоохоронних органів немає доступу, – наголошує юрист-аналітик. – Тому таке співвідношення може бути виправдане на цьому етапі. Інша справа – це співвідношення відкритих впроваджень на підконтрольній території, або щодо осіб, які на ній знаходяться – було б правильніше порівнювати такі цифри".
Читайте також на порталі "Коментарі" — що робити бізнесу із відшкодуванням втрачених активів під час війни – як і коли питання буде вирішено.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.