Чого не розуміють цивільні: у ЗСУ розкритикували безтурботність в тилу

"У спілкуванні з цивільними я часто зустрічаю повну безтурботність. Кожен говорить: "Та на скільки там просунулися російські війська?! До Дніпра двадцять років йтимуть, а до Києва ще довше." Вчергове доводиться повертатися до небезпечності теплої інформаційної ванни, в якій тримають суспільство. Наприклад, бої за село Степове північніше Авдіївки тривали близько чотирьох місяців. За наступне село — Бердичі, більше двох. Деякі села на цьому напрямку потім трималися по кілька тижнів, деякі втрачалися одразу. Те, що колись здавалося глибоким тилом сьогодні стало фронтом", — зазначив Ігор Криворучко.

"Лінія боєзіткнення була настільки далекою, а фронт настільки повільно рухався, що це здавалося адекватною ідеєю. Бо можна було би бути поруч з родиною набагато частіше. В цих населених пунктах було багато цивільних, зокрема молоді і дітей. І війна зовсім не відчувалася. Будівництво фортифікацій на цих напрямках імітувалося, на потреби солдат не зважалося. Очільники військових адміністрацій в новенькому мілітарному одягу давали численні інтерв'ю про те, як вони героїчно чинять спротив окупантам. Цивільна влада саджала квіти, а місцеві підприємці відкривали барбершопи та кав'ярні. Пройшло менше року. Те, що здавалося фортецями, сьогодні часто знищено та захоплено. Курахове та Мирноград майже знищені, Селідове майже захоплене. Лінія бойового зіткнення наближається до Покровська — міста надзвичайно важливого як з точки зору логістики, так і економіки", — зазначив він.