Вигнання, розстріли та спалення у Бучі: справу командира РФ передали до суду

У березні 2022 року під час тимчасової окупації Бучі російськими військами 234-го десантно-штурмового полку 76-ї десантно-штурмової дивізії загинули 17 мирних мешканців на вулицях Івана Франка, Максима Ридзанича та Набережній. Серед загиблих були чоловіки, жінки та літні люди. Деякі жертви зазнали катувань перед убивством, а тіла частково намагалися спалити, аби приховати сліди злочинів.

Фото: з відкритих джерел

Слідство Національної поліції встановило, що цей підрозділ під керівництвом командира взводу 2-ї батальйонно-тактичної групи контролював окремі райони міста, патрулював вулиці, розміщував блокпости та регулярно проводив обшуки в помешканнях місцевих мешканців. При цьому військові цілком розуміли, що перед ними перебувають цивільні, які не брали участі у бойових діях і не становили загрози. Незважаючи на це, командир віддавав накази щодо жорстокого поводження з населенням.

За даними слідства, окупанти силою входили до будинків, виганяли людей на вулицю та розстрілювали їх біля власних домівок. Деякі мешканці намагалися допомогти сусідам, інші виходили з підвалів після обстрілів. Частину людей катували перед смертю, а тіла намагалися знищити через підпал. Через дії російських військ місцеві жителі довгий час не могли поховати загиблих. Люди, що переховувалися у підвалах, знаходили тіла рідних та сусідів вже після відступу окупантів.

Поліція провела масштабне розслідування: огляди місць подій, допити свідків і потерпілих, судово-медичні експертизи та слідчі експерименти. Під час ексгумацій вилучили кулі, які збігалися з озброєнням 234-го полку. 

Всі 17 загиблих були цивільними без зброї. Накази про вбивство віддавав 28-річний командир взводу з Московської області, який очолював 2-гу батальйонно-тактичну групу полку з постійною дислокацією в Пскові.

Обвинувальний акт скеровано до суду за ч. 1, 2 ст. 438 КК України — жорстоке поводження з цивільними та порушення законів і звичаїв війни з умисними вбивствами. Встановлення особи та доказів стало можливим частково завдяки інформації від Головного управління розвідки МО України.

Документування воєнних злочинів здійснювалося слідчими управліннями Нацполіції спільно з оперативними групами під керівництвом Офісу Генпрокурора.