Президент України Володимир Зеленський вважає недоречним візит до України федерального президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайєра, який раніше активно підтримував Росію та її проекти, включаючи "Північний потік-2". Також Зеленський повідомив, що планує поговорити з президентом Франції Еммануелем Макроном щодо заяви французького лідера про те, що українці та росіяни – "братні народи" та про небажання визнати геноцидом українців звірства росіян у нашій країні. Жорстка критика на адресу низки політиків ЄС звучить і від представників Офісу президента. Як оцінюєте такі заяви? І чому саме так? Портал "Коментарі" із цими питаннями звернувся до експертів.
Володимир Зеленський. Фото - сайт Офісу президента України
У тих умовах, в яких ми існуємо зараз, ми не можемо собі дозволити бути м'якими та пухнастими
Кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Євгена Габер пояснює, що у політологічній науці є таке поняття як репутаційна безпека. Йдеться про те, що іноді репутація країни, її міжнародний імідж, імідж лідерів цієї країни може не менш сприяти підтримці безпеки та активізації міжнародного співробітництва, залученню нових міжнародних партнерів, ніж інші фактори.
"І у випадку з Україною зараз саме репутаційна безпека дозволяє нам набагато швидше, набагато ефективніше мобілізувати наших міжнародних партнерів, ніж це було 2014-го. Одна з головних перемог України – перемога саме на інформаційному фронті, у сфері стратегічних комунікацій (як усередині країни, так і на міжнародній арені), у сфері міжнародної дипломатії. Усі ті сигнали, які надсилає зараз президент Зеленський, те як він комунікує не лише з державними лідерами, а й із суспільством в інших країнах (виступаючи перед парламентами, даючи численні інтерв'ю закордонним ЗМІ), може, мені здається, стати прикладом дуже успішної, ефективної комунікації. Ми звикли до того, що дипломатія – це коли все гладко, тактовно. Коли ми тільки дякуємо партнерам за надану допомогу, намагаючись максимально уникати гострих кутів. На якомусь етапі, вже минулому, це справді працювало. Але в умовах, в яких ми існуємо зараз, ми не можемо собі дозволити бути м'якими і пухнастими. І абсолютно логічно називаємо речі своїми іменами", – зазначає експерт.
Євгенія Габер після початку широкомасштабної російської агресії провела чимало часу за кордоном. Зустрічалася з експертами у США, Канаді, у європейських країнах, у Туреччині.
"Те, що я чую, як правило, від цих експертів, а також від закордонних політиків та дипломатів – головна причина популярності України загалом та Зеленського зокрема зараз у тому, що наш президент називає речі своїми іменами. Що він не боїться говорити правду перед будь-ким – чи то депутати німецького Бундестагу чи ООН. А український народ на власному прикладі показує, як можна бити другу армію світу, захищати свою свободу, свої інтереси. І це не той час, коли треба бути дипломатичними. Це час, коли чесно говорити про проблеми. Насамперед заявляти, що Росія вже — не просто країна-агресор, а й країна, що цілеспрямовано знищує мирне населення України. Що Путін – це військовий злочинець, а те, що творять росіяни в нашій країні – геноцид. І прийняти Штайнмайєра з візитом у Києві поряд із лідерами Польщі та країн Балтії – це був би політичний сигнал, – упевнена Євгенія Габер. – У тому числі для німецького суспільства, для міжнародного співтовариства, що нас влаштовує та політика Німеччини, яка зараз є. Що політика умиротворення агресора – те, що нам підходить. Що ми готові прийняти мовчати всі спроби примирити два "братні народи", про що ми чуємо від представників Ватикану, від лідерів Франції та Німеччини".
За словами експерта, у багатьох країнах зараз існує наратив, що винен лише Путін, а російське суспільство – не винне. Тому нас треба якось "примиряти" та "здружувати".
"Але неможливо примирити ґвалтівника та жертву! Неможливо бути однаково рівновіддаленим від агресора та жертви агресії. Нейтралітет — це не про те, щоб заплющувати очі на грубі порушення міжнародного права. Намагання вести переговори і з Росією, і з Україною – як ми бачимо у випадку з Туреччиною – це не про політичний вибір. Це про те, що ми створюємо прецедент на майбутнє, коли країна-агресор, що порушує найгрубішим чином гуманітарне міжнародне право, всі правила ведення війни, всі існуючі конвенції (від Римського статуту до Женевської конвенції) — не отримує заслуг. Тому в даному випадку мені здається, що, зберігаючи певні норми дипломатичного протоколу, певний рівень відносин — все-таки важливо надсилати чіткі сигнали. І говорити про те, що якщо той самий Макрон називає українців та росіян "братськими народами", то очевидно — це неправильно. Це не те, що ми хочемо почути. Якщо австрійський канцлер говорить про те, що не треба приєднуватися до ембарго та запроваджувати енергетичні санкції – це не те, що ми хочемо чути. Якщо хтось із німецького керівництва хоче приїхати до Києва, то, можливо, краще це буде канцлер Шольц, який має великі повноваження, а не президент Штайнмайєр, чиє прізвище щільно асоціюється з сумнозвісною "формулою", а також з проросійськими заявами", – підкреслює Євгенія Габер.
Ми таким чином створюємо свої наративи, своє інформаційне поле, зазначає вона. І те, що зараз у Європі обговорюють відмову Києва прийняти Штайнмайєра (не офіційну, але все ж таки), може навіть зіграти нам у плюс.
"Незалежно від того, які там політичні погляди у певних лідерів, є ще й громадська думка. І оскільки у країнах Заходу, як правило, демократичні суспільства – громадська думка має там величезний вплив. І останнім часом ми частіше бачимо, що саме під тиском громадської думки низка європейських лідерів іде на збільшення допомоги Україні", – наголошує експерт.
Важливим вона вважає і те, що рішення не ухвалювати Штайнмайєра у Києві – не було публічним.
"Ця інформація потрапила до публічного простору стараннями німецьких медіа. І поки що такі рішення приймаються в політичних коридорах, у кулуарах, мені здається, що це правильно. Повага до себе, можливість чітко заявляти свою позицію – це те, за що зараз воює Україна. І кому, якщо не нам, говорити про те, що пора прокинутися і зрозуміти — діяти старими методами вже неможливо. Говорити, що все добре, намагатися примирити так звані "братні народи" – росіян та українців – вже неможливо. Особливо після Бучі, Ірпеня, Маріуполя. Та й взагалі – після 50 днів кривавої війни та геноциду в Україні", – резюмує Євгенія Габер.
Зараз Україна задає стандарти дипломатії, а не ті ж європейці
Заступник гендиректора телеканалу ATR журналіст Айдер Муждабаєв не сумнівається, що ми маємо повне право саме так спілкуватися з німецькими та французькими політиками, як робить зараз українське керівництво.
"Зараз Україна ставить стандарти дипломатії, а не ті ж європейці. Ми немов помінялися місцями, – вважає Айдер Муждабаєв. – Якщо президент Німеччини не знайшов можливості вибачитись перед українцями за своє багаторічне загравання з Росією – про що з ним говорити? Тим більше, що він не має повноважень, що дозволяють приймати рішення про передачу нам того ж озброєння, про посилення санкцій проти РФ. Навіщо витрачати час? Якщо є щось у справі – хай канцлер приїжджає. А цей – символічний – хай спершу вибачитись за все, що накоїв. За лобіювання "Північного потоку-2" та "формулу Штайнмайєра". За те, як переконував Україну здатися російською. А тепер "прозрів", критикує Кремль. Але слово вибачте на адресу України з себе видавити так і не може.
Говорять про Макрона, експерт вважає, що той — найкращий з варіантів, що є на даний момент, у президенти Франції. Але є величезне "але".
"Цей "кращий варіант", грубо кажучи, не відрізняє євреїв від нацистів. Говорити зараз про те, що українці та росіяни – один народ, братні народи – все одно, що під час гітлерівської Німеччини говорити про те, що німці та євреї – братні народи. Скажи таке тоді французький політик – він би в дурдомі опинився. А зараз подібне "ліпить" президент Франції — під час російсько-української війни. І цей президент під час відвертого геноциду українського народу наполегливо не хоче називати речі своїми іменами. Викручується... Або він дурень, або поміркований цинік. Іншого пояснення я не бачу", – зізнався Айдер Муждабаєв.
Його вражає поклоніння французів перед росіянами. Це якийсь діагноз, вважає експерт.
"На мій погляд, можна говорити про якийсь "комплекс без Наполеона". Тому що цвіт французької нації загинув у наполеонівських війнах. А те, що ми зараз бачимо – це діти субпасіонарної Франції. Яка, схоже, так і не оговталася від загибелі найкращих синів під час наполеонівських воєн. Це показали і Перша світова війна, і Друга… Біда ще й у тому, – продовжує Айдер Муждабаєв, – що французи, на мою думку, на всю голову хворі на Росію. Ще більше, ніж німці. У тих хоч чистий прагматизм, а у цих – безпідставний романтизм. І, як на мене, це найважча французька психологічна травма. Отже, наше керівництво правильно реагує на подібні висловлювання. Зеленський сказав як лікар-психіатр. У стилі – я поговорю із хворим, коли буде час. Можливо після обходу…".
Читайте також на порталі "Коментарі" — війна в Україні вже триває 50-ту добу: експерти розповіли, чому ЗСУ розіб'ють ворога і за другої спроби наступу.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.