Головна Новини Суспільство події Сьома річниця «Мінська-2»: чому на виконання угод не піде жодна влада в Україні
commentss НОВИНИ Всі новини

Сьома річниця «Мінська-2»: чому на виконання угод не піде жодна влада в Україні

Експерти пояснили, чому за 7 років Мінські угоди перетворилися на ритуальні угоди, які Україна ніколи не виконає

12 лютого 2022, 16:00
Поділіться публікацією:

Для більшості українців 12 лютого – звичайний день, а між тим сьогодні – чергова річниця Комплексу заходів щодо виконання Мінських угод (Мінська-2, підписаного 12 лютого 2015 року). Що можна сказати про них, озираючись на минулі 7 років? Із цим непростим питанням видання "Коментарі" звернулося до експертів.

Сьома річниця «Мінська-2»: чому на виконання угод не піде жодна влада в Україні

Колаж: "Коментарі" / Д. Романюк

Скільки б не тривала ця "Мінська агонія", рано чи пізно доведеться "обнулити" ситуацію

Експерт Міжнародного інституту демократій екс-командир 2-ї роти 24-го батальйону "Айдар" Євген Дикий акцентує, що два "Мінська" – перший у вересні 2014-го та другий у лютому 2015-го – при зовнішній схожості мали кардинально різні наслідки для України.

"Перший "Мінськ" був рятівним, – пояснює експерт. – Він дозволив під час розгрому російською регулярною армією добробатів та ЗСУ у серпні 2014 року уникнути повного знищення того нечисленного, що тоді було нашою армією, зупинити просування ворога вглиб країни та виграти час на мобілізацію резервів і відновлення боєздатності ЗСУ. Він справді не мав альтернативи, та його підписання слід вважати нашим значним успіхом".

Другий "Мінськ" – зовсім інша історія, вважає Євген Дикий. На його думку, лютневі угоди, де ми підписалися на абсолютно неприйнятні умови, погодилися на всі вимоги ворога, до того ж у ситуації, коли військова обстановка принципово відрізнялася від вересневої – груба політична помилка, що обійшлася нам дуже дорого.

"Після боїв за Донецький аеропорт і під час оборони Дебальцевого не було необхідності підписувати таку, по суті, капітулянтську угоду, – упевнений він. – Наша сторона тоді виявила недостатню віру у здатність ЗСУ до оборони, повелася на дешевий примітивний шантаж Путіна, який погрожував влаштувати з Дебальцеве "новий Іловайськ" – і далі мало не дійти до Харкова. Здібності виконати ці загрози він на той час уже не мав, на відміну від серпня 2014 року. Але тодішнє керівництво України не вірило в нашу армію, натомість повірило у погрози Кремля".

Євген Дикий зазначає, що другий "Мінськ" міг би стати нашою катастрофою, якби не два фактори.

"По-перше, РФ не здогадалася відразу чітко прописати в угоді потрібну їй послідовність виконання підписаних пунктів, — пояснює він. – І це дозволило нашій стороні, після усвідомлення нереальності та катастрофічності виконання "Мінська-2", розпочати дипломатичну гру щодо "правильної послідовності" виконання положень угоди. Що за абсолютної неготовності РФ прийняти "українську" послідовність (спочатку безпека, потім політика) дозволило надалі перекласти на Росію всю відповідальність за невиконання "Мінська" та заморозити ситуацію на довгі роки. По-друге, РФ, як завжди, хотіла отримати ще більше, ніж уже мала – і продовжила бойові дії досить високої інтенсивності протягом весни та літа 2015-го. Чим сприяла протверезінню нашої влади та консолідації патріотичних настроїв у суспільстві. Зокрема, появі серйозних сумнівів у необхідності дотримуватись угоди з країною, яка з першого дня підписання брутально порушує свою частину зобов'язань".

На думку експерта, "Мінськ-2" як реальна загроза втрати Україною суверенітету та нав'язування нам федеративного ладу з фактичним контролем РФ через окуповані "автономії" всієї внутрішньої та зовнішньої політики нашої країни ("боснійський варіант") остаточно втратив шанси на імплементацію 31 серпня 2015 року. Тоді спроба голосування у Верховній Раді питання про "окремий порядок самоврядування" для ОРДЛО призвела до багатотисячних акцій протесту, зіткнень із правоохоронцями та навіть загибелі кількох бійців Нацгвардії.

"Стало очевидним, – продовжує Євген Дикий, – що подальше нав'язування імплементації "Мінська" призведе до радикального опору аж до можливої громадянської війни чи революції. І "Мінськ" де-факто був відкладений у далеку скриньку політичного порядку денного".

Попри це протягом 2015-16 років ще спостерігалися спроби влади час від часу повернутись до спроб імплементації "Мінська". Але приблизно до 2017 року оформилася ситуація, яку ми з певними видозмінами спостерігаємо й досі. Україна чітко сформулювала принцип "спочатку безпека, лише потім навіть розмову про політику та вибори". Захід підтримав цю позицію. А Росія показала, що категорично не готова прийняти таку послідовність – і взагалі не збирається робити жодного кроку назустріч. Лише вимагати повного виконання Україною "Мінська" за російськими лекалами.

"Така патова ситуація зберігається досі, – каже Євген Дикий. – І об'єктивно вона не може бути змінена. Адже кожна зі сторін має свою логіку та свої бажання, абсолютно несумісні з бажаннями протилежної сторони – і практично не має поля для маневру (у разі України) або принципово не збирається "прогинатися", бо не бачить для того військових причин (у випадку РФ). Спроби новообраної української влади починаючи з літа 2019-го реанімувати "Мінськ" і "нормандський формат" лише однозначно закріпили статус-кво і наочно показали, що імплементація "Мінська" неможлива – незалежно від того, яка саме влада зараз у Києві. Що ця неможливість є об'єктивною".

Це, впевнений експерт, зрозуміло всім сторонам, але триває дипломатична гра, де той, хто перший публічно визнає нежиттєздатність "Мінська", буде оголошений винним у "зриві мирних угод".

Євген Дикий резюмує:

"Обидві сторони намагаються зіграти так, щоб першими про "смерть" "Мінська" оголосили опоненти. Проте, хоч би скільки тривала ця "Мінська агонія", рано чи пізно доведеться визнати початкову нежиттєздатність цієї угоди – і "обнулити" ситуацію. Щоб із чистого аркуша спробувати виробити інші варіанти миру між Україною та РФ. І – так, однією з обов'язкових умов під час підготовки "пост-Мінська" має бути визнання саме РФ, а не ОРДЛО стороною конфлікту (зараз РФ не готова це навіть обговорювати). Можливо, нинішня криза із загрозою "великої війни" з боку РФ є зручним моментом для остаточного похорону "Мінська". На цитату Путіна "подобається – не подобається..." ми маємо відповісти іншою цитатою: "Та вже ні, померла – так померла!""

Перші пункти Мінських угод відповідали інтересам України

Петро Бурковський, аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, розмірковує так:

"Із самого початку Мінські угоди були для Путіна лише засобом перетворення агресії проти України у внутрішньо український конфлікт. Так звані політичні умови мали перетворити Україну на залежну, розділену державу та спровокувати громадянську війну. Однак перші пункти Мінських угод відповідали інтересам України: повне припинення вогню, звільнення полонених і заручників та безперешкодне переміщення людей через лінію фронту на КПВВ".

При цьому, зазначає аналітик, усі роки Росія не виконувала цих умов, збільшувала військовий тиск на Україну, вимагаючи виконати пункти щодо "особливого статусу".

"У 2017 році Путін раптом привласнив ідею п'ятого президента України Порошенка про місію миротворців ООН. Але не на всій території ОРДЛО, а лише на лінії розмежування. Навіть дав доручення МЗС Росії підготувати проєкт резолюції Ради Безпеки ООН. Тому зараз постає питання: чому Росія готується до відкритого вторгнення, а не діє у рамках РБ ООН? Я думаю, тут є простір для роботи всіх держав "Великої сімки" та постійних членів РБ ООН, щоб запобігти війні", – резюмує Петро Бурковський.

Читайте також раніше на порталі "Коментарі" — Зеленський заявив, що він не пам'ятає, хто підписав Мінські угоди, але Україна зобов'язана їх виконувати.



Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Джерело: https://comments.ua/

Новини