Російська сторона у 2019 році під час домовленостей, укладених у Сочі, взяла на себе відповідальність щодо "зачистки" окремих районів Сирії від терористів. Але не виконує їх, заявив турецький президент Реджеп Тайіп Ердоган. І попередив, що Туреччина сама може здійснити "необхідні кроки проти терористів". Про що говорять подібні заяви Ердогана? Як ситуація може розвиватись далі? Видання "Коментарі" із цими питаннями звернулося до експертів.
Реджеп Таїп Ердоган. Фото: з відкритих джерел
У нинішніх умовах можна лише поспівчувати курдському населенню північної Сирії та Північного Іраку
Доктор політичних наук, професор Валентин Якушик пояснює:
"Курдські збройні загони – найважливіший стратегічний противник Реджепа Тайіпа Ердогана та його політичної сили, що спирається на встановлення помірного ісламізму, турецького традиціоналізму та пантрюркізму. Ті, хто напередодні майбутніх в 2023 році в Туреччині загальнонаціональних виборів робить ставку на посилення терористичних актів, бумерангом отримує найпотужнішу відповідь".
За словами експерта, керівництво Туреччини використовує трагічні події, пов'язані зі здійсненням терористичних актів на турецькій території, для завдання нищівних ударів по своїх стратегічних противниках у регіонах Сирії та Іраку, що контролюються курдськими озброєними загонами прилеглих до Туреччини регіонах Сирії та Іраку. Тим самим, наголошує професор, вона консолідує свій електорат, показуючи свою рішучість "захищати єдність Туреччини", підтримувати та розширювати геополітичні амбіції турецької держави.
"Відкрита гостра критика на адресу США, а не лише їхніх молодших партнерів у Європі (насамперед Франції, Швеції та Фінляндії), ще більшою мірою покликана показати особливу геополітичну суб'єктність Туреччини в сучасному світі, – зазначає Валентин Якушик. – Критика ж на адресу російського керівництва за його "відступ від сочінських домовленостей 2019 року" щодо очищення прилеглих до Туреччини територій від терористів має на меті показати "рівновіддаленість" офіційної Анкари від різних центрів геополітичної влади та "принциповість турецької суверенної демократії". Зрозуміло, що в турецько-російських сочінських домовленостях кожна зі сторін мала різне розуміння "терористів". Для Туреччини це були передусім курдські збройні формування. А для російського керівництва – відкриті супротивники сирійського уряду Башара Хафеза аль-Асада в особі радикальних ісламістів та прозахідних сил".
При цьому, продовжує експерт, курдські сепаратисти та автономісти-регіоналісти розглядалися як "проміжні сили", як стратегічні противники Туреччини, які вступили в тактичний союз зі США, але які можуть будь-якої миті залишити Сполучені Штати напризволяще. Тому воювати з ними росіяни не збиралися, а надавали можливість Туреччині та США конфліктувати між собою на території, яка під контролем курдських озброєних формувань.
"У нинішніх умовах можна лише поспівчувати курдському населенню північної Сирії та Північного Іраку, оскільки воно виявляється "розмінною монетою" у глобальних та регіональних військово-політичних іграх. Офіційна Туреччина, лавіруючи між геополітичними цілями США та російського керівництва, посилюватиме тиск на курдську де-факто регіональну владу та їх озброєні формування. І цим формуватиме нове співвідношення політичних сил усередині Туреччини, підкреслюючи її особливу незалежну роль у Євразії та в незахідному світі загалом", – прогнозує Валентин Якушик.
Коли потрібно, Ердоган висловлює компліменти Путіну, а коли потрібно – критикує його
Директор Communication group, політичний експерт Володимир Манько вважає, що критика Ердогана на адресу Путіна підтверджує фокусування турецького лідера виключно на користь своєї країни у реалізації зовнішньої політики.
"Коли потрібно, Ердоган висловлює компліменти Путіну, а коли потрібно – критикує його. У цьому випадку йдеться про курди, які бажають створити власну державу. Їхня кількість приблизно така ж, як і українців, а проживають вони на територіях Туреччини, Іраку, Ірану та Сирії. Якщо дозволити їм створити власну державу, то Туреччина втратить близько 20% своєї території", – пояснює експерт.
Звичайно, це не входить до планів Ердогана. І він змушений боротися із найрадикальнішими курдами, називаючи їх терористами, пояснює Володимир Манько.
"Між ним та Путіним була домовленість про демілітаризацію радикальних курдів, які перебувають у Сирії, але Путін домовленості не виконує, – продовжує експерт. – Ось і доводиться Ердогану робити це самому, звинувачуючи керівника Кремля в бездіяльності. Чи може курдське питання змінити відносини між Росією та Туреччиною? Звісно, бо це питання національної безпеки для Туреччини. Якщо допомогти Ердогану в нейтралізації цієї загрози – будеш йому другом, а якщо допомагатимеш курдам – будеш ворогом".
Читайте також на порталі "Коментарі" — в ЄС знайшли альтернативу енергетичним постачанням з РФ: чи зможе Європа перейти на Середню Азію.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.