У Сочі відбулися переговори російського диктатора Володимира Путіна та президента Туреччини Реджепа Тайіпа Ердогана, які тривали понад 4 години. Серед іншого домовилися про часткову оплату в рублях постачання російського газу до Туреччини, і подальший розвиток відносин. Які висновки можна зробити за наслідками цих переговорів? Що могло залишитися за лаштунками? Чому це важливо для України? Портал "Коментарі" із цими питаннями звернувся до експертів.
Путін та Ердоган. Фото: із відкритих джерел
Українській дипломатії слід виявити філігранну майстерність для того, щоб організувати вже найближчим часом зустріч президентів Зеленського та Ердогана
Екс-дипломат, політичний експерт, заступник командира роти добровольчого формування Бориспільської місцевої територіальної громади №1 Вадим Трюхан розмірковує так:
"На перший погляд, у Сочі ми втратили надійного партнера. Однак, це не так. В українсько-турецьких відносинах нічого не змінилося. А ось чому президент Туреччини Ердоган прийняв рішення полетіти до путіна, та ще й у Сочі, та ще й через 2 тижні, після переговорів з ним у Тегерані, потрібно уважно розібратися".
На думку експерта, йдеться не про зміну позиції Туреччини, а про певну інвентаризацію відносин між Анкарою та москвою на шостому місяці гарячої фази російсько-української війни. Необхідність для цього, упевнений він, назріла вже давно.
"По-перше, – пояснює Вадим Трюхан, росія є давнім та традиційним торговельно-економічним та технологічним партнером Туреччини. Так, у 2021 році обсяг товарообігу з нею в Туреччині становив понад 33 млрд дол. США. Для порівняння, з Україною у 4 рази менше. Крім того, росія, практично власним коштом, будує АЕС в Акуї, яка, після її запуску, повинна виробляти понад 10% електроенергії, потрібної туркам. Також Росія побудувала дуже вигідний для Туреччини "Південний потік" і поставила турецькій армії зенітно-ракетний комплекс С-400. Отже, втрачати такого партнера президент Ердоган дозволити собі навряд чи може. Особливо напередодні швидких виборів, які для нього можуть стати певним викликом з огляду на соціально-економічні проблеми, з якими доводиться стикатися з Анкарою останнім часом. По-друге, Туреччина досягла серйозного політичного успіху, змодерувавши укладання так званих "зернових угод". Ердоган, очевидно, має намір закріпити цей успіх і спробувати мультиплікувати цей успішний, принаймні з погляду національних інтересів Туреччини, кейс на інші сфери. Насамперед металургію. По-третє, з огляду на фактичне списання в брухт "Північного потоку-2", пробуксування "Північного потоку-1" та небажання путіна транзитувати газ територією України, у Туреччини з'явився шанс на те, щоб стати фактично ексклюзивним партнером Росії в газовій сфері. Не важливо – зараз чи в післявоєнному світі, який, рано чи пізно, настане".
Отже, продовжує експерт, візит Ердогана до Росії – це логічне продовження зовнішньої політики, спрямованої на забезпечення гегемонії Туреччини у чорноморському регіоні та підвищення її ролі як потужного геополітичного гравця.
"Чи є загрозою для України нинішнє переукладання відносин Туреччини з росією? Поки що ні. Адже принаймні про постачання зброї, зокрема БПЛА "Байрактар", не йдеться. Хоча про що говорили вони за зачиненими дверима – ми точно не знаємо, – зазначає Вадим Трюхан. – У той же час це попереджувальний дзвіночок для нас. Економічні інтереси держав із великими геополітичними амбіціями ніхто не скасовував".
Експерт нагадує, що за три тижні до повномасштабного вторгнення росії в Україну, у Києві було підписано довгоочікувану угоду про зону вільної торгівлі з Туреччиною.
"Якщо ми не хочемо втратити Туреччину як надійного партнера, цю угоду слід виконати на всі 100%! Але для цього Україна має створити максимально сприятливі умови для ведення бізнесу у нашій країні. Навіть незважаючи на війну, – наголошує Вадим Трюхан. – Перебити ті обсяги Туреччини, які вона має з росією, у короткостроковій перспективі, нам не під силу. Але хоча б скоротити різницю – ми маємо. А ще українській дипломатії слід виявити філігранну майстерність для того, щоб організувати вже найближчим часом особисту зустріч президентів Зеленського та Ердогана. Телефонної розмови буде мало, настав час лідерам подивитися в очі один одному і звірити годинник. Адже для Туреччини Україна потрібна як сильний партнер у регіоні, а не як кульгаве каченя, розчавлене путінською росією, якій Туреччина, за великим рахунком, не довіряла ніколи. Турки завжди раді використати росіян у своїх інтересах. Однак бути залежними від них – за жодних обставин".
Ердогану потрібна нова операція в Сирії, а для неї – тією чи іншою мірою – потрібен, як мінімум, нейтралітет Росії
Експерт Українського інституту політики Руслан Бізяєв припускає, що за лаштунками зустрічі, швидше за все, залишилися розмови щодо ситуації в Сирії.
"Ердоган має наступного року вибори – і йому хотілося б максимально використати "курдське питання" у своїй передвиборчій кампанії. Продемонструвати, що він є першим президентом Туреччини, який вирішив це питання. Для цього йому потрібна нова операція у Сирії. А для неї – тією чи іншою мірою – потрібний, як мінімум, нейтралітет Росії, – пояснює експерт. – Тим часом представники Курдської робочої партії якихось п'ять років тому спокійно приїжджали до Москви".
Що стосується теми газу, то, на думку Руслана Бізяєва, тією чи іншою мірою росія намагатиметься увійти на турецький ринок, викупивши частину акцій нафтопереробних заводів та газових хабів. Щоб у такий спосіб уникнути санкцій Євросоюзу, реалізувати формулу Стамбул (на кшталт Роттердам). Коли фактично російські газ та нафта продаватимуться як нейтральні – наприклад, турецькі. Плюс – атомна енергетика, у чому зацікавлена Туреччина.
"Для нас це тривожний дзвіночок, – упевнений експерт. – Тому що ми втрачаємо доходи, за нашою газотранспортною системою (ГТС) йде все менше газу. Тим часом, цього сезону ЄС потрібно терміново вирішити проблему фізичного обсягу газу, особливо для промисловості. Туреччина – це насамперед постачання газу до Південної Європи – Балкани, Болгарія, Греція. У перспективі – Італія, Іспанія".
Зараз, вважає Руслан Бізяєв, склалася унікальна ситуація, коли до сезону Європа може отримати газ лише двома гілками – "Південним потоком" та українською ГТС.
"Ситуація із турбіною для "Північного потоку-1" зависла. "Північний потік-2" ніхто запускати не збирається. І за таких умов наша ГТС стає золотою. І це серйозний аргумент України щодо активізації зусиль (і наших, і партнерів) для припинення війни, – наголошує експерт. — Думаю, не даремно президент Зеленський таку велику увагу приділяє важливості збереження та посилення санкцій проти РФ. Тепер з цікавістю спостерігатимемо за реакцією європейських споживачів газу. Особливо Південна частина Європи. Умовно кажучи, чи повториться там угорський варіант (ми підтримуємо Україну, але газ купуємо в РФ, причому "Південним потоком", причому готові розраховуватися рублями) чи ні. Як на це відреагують США, Британія та ЄС? Чи зрозуміють вони цю гру? І чи дадуть зрозуміти, що цей газ все одно російський? Або заплющать очі, вдавши, що нічого страшного не відбувається. Формально санкції дотримуються...".
Читайте також на порталі "Коментарі" — успіх "зернового коридору" на тлі нового шантажу Путіна: про що говорить заява Зеленського.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.