Доки президент Франції Макрон збирається в Китай до лідера КНР сі Цзіньпіна, де планує домовлятися про вплив Пекіну на Москву щодо завершення війни в Україні, прем'єр Великобританії Стармер називає Китай чи найбільшою національною загрозою. Чи може Макрон достукатися до Сі і той допоможе із закінченням війни в Україні? Яку гру веде Китай? Видання "Коментарі" розбиралося у цих питаннях, проаналізувавши думки експертів.

Макрон і Сі Цзіньпін. Фото: з відкритих джерел
Європа між двома підходами: стратегічний діалог чи стримування Китаю
Олексій Воронцов, головний редактор інформагенства "УкрПрес інфо" та голова правління агентства журналістських розслідувань "Сила України" зазначив, що візит Макрона відбувається у момент, коли в Європі немає єдиної позиції щодо Китаю. Париж традиційно намагається балансувати: з одного боку, попереджає про "надмірну залежність" ЄС від китайських технологій і виробництва, з іншого – прагне використовувати власну дипломатичну вагу для просування переговорів про завершення війни в Україні.
"Лондон же обирає жорсткішу лінію. Прем’єр Кір Стармер нещодавно заявив, що Китай становить "найбільшу загрозу національній безпеці" Великої Британії. Ці слова – сигнал не лише для Пекіна, а й для європейських союзників, які шукають модель співіснування з Китаєм у новій геополітичній реальності. На цьому тлі Макрон виглядає як лідер, який хоче використати китайський канал комунікації для впливу на Кремль. Питання в тому, наскільки Сі готовий не просто слухати, а й діяти", – зазначив експерт.
Що ж до того, чи справді Китай має інструменти тиску на Росію, то Олексій Воронцов згодний з цим, але уточнює, що Пекін застосовує ці інструменти вибірково.
"Після 2022 року Росія стала для Китаю значно важливішим постачальником енергоносіїв, і водночас значно більш залежною від китайського імпорту технологій. Торгівля між країнами перебила історичні рекорди: Пекін фактично став економічним "безпечним тилом" для Москви. Це створює доволі реальний, хоч і не абсолютний, китайський важіль впливу. Економічний важіль. Китай може знизити закупівлі російської нафти або вимагати меншої ціни. Це вдарить по російському бюджету сильніше, ніж санкції Заходу. Проте такий крок буде коштувати і самому Китаю – енергетика чутлива сфера. Технологічний важіль. Китайські компанії постачають Росії обладнання для промисловості, електроніку й компоненти, які Москва не може отримати в Європі. Обмеження таких поставок створить Росії серйозні проблеми. Дипломатичний важіль. Підтримка Китаю на міжнародних майданчиках, від ООН до БРІКС, важлива для Кремля. Китай може "збільшити дистанцію" або, навпаки, посилити підтримку. Але питання не у тому чи може Китай, а у тому, чи хоче він справді застосовувати ці важелі для примусу Росії припинити війну", – зазначив експерт.
Розмірковуючи над тим, чому Пекін не поспішає тиснути на Кремль Олексій Воронцов зазначив, що логіка Китаю – не емоційна, а стратегічна. Пекін не зацікавлений у повній перемозі жодної зі сторін. Для Китаю вигідно, коли: Росія залишається стратегічним партнером і контрбалансом США; Європа втомлюється від війни й поступово переходить до моделі "контрольованої стабільності"; Китай може позиціонувати себе "миротворцем", одночасно поглиблюючи економічну експансію.
"Сценарій швидкого завершення війни на умовах України вимагає від Москви стратегічних поступок, на які Кремль не піде. Для Пекіна такі радикальні зміни теж небажані: вони послаблять Росію надто сильно, відкривши шлях до відновлення європейської єдності та посилення американського впливу в регіоні. Саме тому Китай виступає за "заморожування" війни, а не за її розв’язання. Заморожений конфлікт – це: контрольоване падіння РФ, але без краху; довгострокова слабкість ЄС і відволікання Заходу; можливість для Китаю торгувати своєю "мирною" роллю", – зазначив співрозмовник порталу "Коментарі".
Він зазначив, президент Франції прибуває у Китай із чіткою метою: домовитися хоча б про обмежений вплив Пекіна на Москву. У Парижі розуміють, що максимум, на який можна розраховувати, — це: стримання поставок технологій подвійного призначення; дипломатичні сигнали Кремлю щодо небажання бачити ескалацію; готовність Китаю підтримати ширшу міжнародну ініціативу з безпекових гарантій для України.
Макрон намагатиметься переконати Сі Цзіньпіна, що Європа потребує реального внеску Китаю у стабілізацію міжнародної системи, а не лише словесних ініціатив. Але для Пекіна такі аргументи — лише частина ширшої гри.
Яку гру веде Китай
"У Китаю декілька ключових інтересів. Глобальний позиціонування. Китай прагне створити образ "держави миру", який допоможе йому у конкуренції із США. Контроль над Росією. Слабка, але не зруйнована Росія — найкращий партнер для Китаю. Економічне проникнення в Європу. Пекін зацікавлений у збереженні доступу до європейських ринків і технологій, тому може піти на косметичні поступки. Сигнали Вашингтону. Китай хоче, щоб США враховували його роль у глобальних конфліктах і поступалися в інших питаннях – передусім по Тайваню. Тому Китай готовий до "миротворчої риторики", але не до фундаментального тиску на Кремль", – зазначив експерт.
Говорячи про те, що може статися після візиту Макрона, то, на думку Олексія Воронцова, найімовірніший результат – символічний прорив, а не реальний. Пекін може: підтвердити відданість "мирному процесу"; заявити про готовність "сприяти діалогу" між Росією і Заходом; подати це як жест доброї волі Європі. Але реальних кроків, які змінять ситуацію на фронті, очікувати не варто. Пекін не буде тиснути на Москву настільки сильно, щоб змусити її змінити військову або політичну стратегію.
"Макрон і Сі можуть говорити про мир, стабільність і співпрацю, але Китай сьогодні грає у свою, набагато ширшу гру. Пекіну вигідна тривала, контрольована нестабільність у Європі; Росія – зручний партнер; а роль миротворця – дипломатична валюта, яку можна обмінювати на поступки у інших регіонах. Чи може Китай вплинути на завершення війни? Так. Чи хоче він це робити? Це зовсім інше питання. На сьогодні відповідь виглядає так: Пекін зацікавлений у тому, щоб війна закінчилася тільки тоді і так, як вигідно самому Китаю, а це не обов’язково збігається з інтересами України чи Європи", – підсумував експерт.
Україні потрібно вирішити завдання із зірочкою
Співзасновник Аналітичної мережі "Research Solutions" Ігор Тишкевич зазначив, що з 3 по 5 грудня Макрон дійсно перебуватиме з візитом до КНР. Йтиметься про економіку, співпрацю не лише Франції, а й ЄС із Китаєм, а також про політику.
"Показово, що візит відбудеться до зустрічі Трампа та Сі, і візит організується на запрошення саме китайської сторони. Результати можуть стати наочною демонстрацією динаміки "автономізації європейської політики" — тобто процесу, коли держави ЄС діють не лише у фарватері політики США. Що для нас? А ось це найцікавіше. Говоритимуть і про Росію. А також про російсько-українську війну", – зазначив експерт.
Він зазначає, що Пекіну важлива демонстрація того, що дана проблема не може бути вирішена без китайської участі. Друга складова інтересів – не допустити надміру активного російсько-американського треку. Адже масштабні поступки для Кремля стануть відправною точкою, з якою РФ спробує повернути свій вплив до колись "своїх" регіонів, до яких у Москві відносять і Центральну Азію і Кавказ. Куди Китай активно прийшов та закріплюється. Третій сенс – питання Тайваню.
На думку Ігоря Тишкевича, президент Франції – добрий посередник у розмовах із Сі. І в нього може вийти.
"Далі "завдання зі зірочкою" — досить оперативно "оживити" східний вектор української політики. Щоб було про що розмовляти та що пропонувати", – зазначив експерт.
Він додає, якщо Макрон буде успішним, тоді можна буде вибудовувати ланцюжок США-ЄС-КНР і важливо, де тут Україна, а для того, щоб були і ми потрібні малі – вирішити згадане вище "завдання зі зірочкою".
Читайте також на порталі "Коментарі" — Європа у розпачі: якого кроку Трампа щодо України боїться найбільше.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.