Мріяв стати першим темношкірим генералом в Україні: історія Ашрафа Мсуя, що загинув у авіатрощі під Чугуєвом

На борту літака Ан-26, що розбився 25 вересня під Чугуєвом, перебував старший лейтенант Ашраф Мсуя. У пам’ять про нього та всіх, хто також загинув у цій страшній катастрофі, "Слобідський край" опублікував матеріал 2015 року. Вічного польоту, хлопці, вічна пам’ять.

Фото: Facebook Ашрафа Мсуя

Зірваний перегляд у "Шахтарі"

З усіма переплетеннями у своєму родоводі головний герой нашої публікації не обізнаний, але точно знає, що бабуся, корінна мешканка Харкова, пов’язала своє життя з темношкірим вихідцем зі Східної Африки, Танзанії. Цим же шляхом пішла і мама Ашрафа, яка познайомилася з танзанським студентом у медуніверситеті і вийшла за нього заміж, але поїхати разом з чоловіком на його батьківщину відмовилася. За деякий час у Першій столиці на початку 90-х з’явився на світ чорношкірий малюк, який отримав ім’я Ашраф Мсуя.

Дитячі роки для Ашика (так його називають близькі і друзі) пройшли доволі напружено з двох причин. По-перше, йому було складно рости без батька, якого жодного разу не бачив, а по-друге, через особливе ставлення до його кольору шкіри.

Дитяча мрія нашого героя не вражала оригінальністю – він, як і багато його однолітків, хотів стати футболістом. Років у 10–11 хлопець грав у футбол у дворі, навіть не тому, що це йому подобалося, а через те, що всі захоплюються грою мільйонів, і він не хотів сильно віддалятися від однолітків.

Цілими днями він грав: займався в ДЮСШ, ходив на спортмайданчики різних шкіл, які були поблизу будинку, а коли не було з ким грати, просто виносив сітку, м’яч і бив по воротах, щоб відточувати свою майстерність.

І за деякий час зусилля Ашика було повною мірою винагороджено. Після дев’яти років навчання в середній школі його запросили у спецшколу "Металіста", що стало першим успіхом у футбольній кар’єрі хлопця. Виступав трохи більше року за "Металіст" серед гравців 1991 року народження. Коли наставало міжсезоння, він не припиняв грати, а підтримував форму в місцевому "Арсеналі". Потім вирішив спробувати себе в міні-футболі. Все стало виходити практично відразу ж, і були перспективи заграти на хорошому рівні. У 16 років йому запропонували перший професійний контракт. Був такий клуб "Лаум", який виступав у Першій лізі чемпіонату України. Пропонували контракт на два роки з мінімальним окладом у 1000 гривень плюс бонуси, що для молодого гравця вже успіх. Але нашого героя знову потягло у великий футбол.

Але наш герой у жодному разі не шкодує, що свою юність віддав цій грі. Футбол дав йому здоров’я і загартував морально.

Відчайдушний крок

Після невдалої спроби стати футболістом вирішив присвятити себе більш приземленим речам – навчатися, працювати й відпочивати. Він вступив на заочне відділення до академії фізкультури. Завдяки футболу з’явилося багато зв’язків, запросили до престижного ресторану, в якому працював хостесом, швейцаром, офіціантом.

Непогано заробляючи на той час, дозволяв собі гуляти на широку ногу.

Минув час, і він зрозумів, що дуже багато на себе взяв: ні на роботі, ні в інституті в нього нічого не клеїлося. У той час почалася криза, на роботі в Ашрафа були проблеми, не мав можливості платити за навчання. Якось згадав, що колись проходив медкомісію у військкоматі, і зрозумів, що от його шанс на порятунок. Він просто хотів кудись поїхати, щоб переосмислити своє життя і почати якщо не все, то хоча б нову главу з чистого аркуша. Наш герой намагався потрапити на строкову службу під час весняного призову 2010 року. З 5 травня хотів потрапити в команду і не міг цього досягти до 21 травня, а саме цього дня була остання відправка.

Він чудово розумів, які можуть бути наслідки цього вчинку, адже на початку служби всім важко, а темношкірому й поготів. Але Ашик цих труднощів не боявся.

Дистанційна участь у громадянській війні

В останній декаді травня він прибув у військову частину Севастополя. Спершу зовнішність Ашика привертала надмірну увагу, і через це було вкрай важко, але він хотів випробувати себе на міцність.

З усього призову тільки його вивчили на радіотелеграфіста, він вивчив азбуку Морзе. Одного разу темношкірий солдат заступив на бойове чергування, а на той час була громадянська війна в Лівії (початок 2011 року).

Повернувшись додому, перший час хлопець відпочивав і хотів влаштуватися на роботу, але не вийшло. Через два з половиною місяці він уже був на контракті в армії. Потім його зарахували зв’язківцем і після навчання направили служити лінійним спостерігачем у штаб при Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Прокладав зв’язок, кабель, прослужив дев’ять місяців.

Під час служби він уявляв себе офіцером, і в 2012 році все ж таки вступив до ХУПС на льотний факультет на спеціальність штурман.

"Знатиму, що ти не підведеш"

Нинішню ситуацію на Сході України Ашраф вважає вкрай болючою для себе темою. Навіть сам прагнув опинитися в епіцентрі бойових дій.

Побачити Кіліманджаро і... повернутися в Україну

Після закінчення першого курсу в житті нашого героя сталася несподівана, але водночас час така довгоочікувана подія – він зустрівся зі своїм батьком. На початку 2013 року Ашраф вийшов з ним на зв’язок, а вже на літніх канікулах поїхав до батька в Танзанію. Ця незабутня подія сталася в день 22-річчя нашого героя.

Пробув наш герой 10 днів, можна сказати, як у розвідці. Найбільш пам’ятне, що він побачив на іншому континенті, так це найвищий і потенційно активний стратовулкан Африки Кіліманджаро. Зустрічав навіть племена, які вірять в язичницьких богів.

Тато в Ашрафа обіймає важливу посаду за мірками континенту – він лікар-інспектор, стежить за охороною здоров’я певного району Танзанії. Він пропонував синові залишитися, але той відмовився.

Ашраф Мсуя усією душею хотів служити на благо українського народу, захищати цілісність нашої держави, він робив усе, щоб досягти своєї мети – стати першим темношкірим генералом в Україні. Він цілеспрямовано йшов до цього, віддаючи всього себе авіації, яку безмежно любив, і, на жаль, саме вона і забрала його у нас.

Спочивай з миром, Ашраф Мсуя.