Актуально Яких знань вимагають від вчителів у різних країнах та які бонуси дає їм професія

Урок у школі. Фото з відкритих джерел.

Всеукраїнський та Міжнародний день вчителя, який відзначають на початку жовтня, – не лише свято, а й привід поміркувати про роль освітян у житті школярів. Побачити, як змінилися вимоги до тих, хто дає знання, і як сприймає їх суспільство у Польщі, Німеччині, Франції, Іспанії, Британії, Туреччині, Фінляндії, Канаді та Японії.

Наші сусіди поляки відзначають День вчителя у середині жовтня та діти, як і в Україні, вручають їм букети квітів. Інші, дорожчі знаки вдячності  вчитель у Польщі відмовиться прийняти. По-перше, колеги можуть засудити його за такий вчинок, а батьки, які зробили презент, можуть вимагати індивідуальної уваги до своєї дитини або навіть хороших оцінок. З тих самих міркувань вчитель, швидше за все, відмовиться давати додаткові приватні, отже платні уроки дитині зі своєї школи. До речі, не практикують таке й українські освітяни.

Якщо на подарунки в цій країні Євросоюзу табу, то робота понад норму тут лише вітається. Хоче молодий фахівець працювати на півтори ставки? Будь ласка! Однак, вести уроки можна не більше 30 годин на тиждень, причому кожен педагог, крім належної норми, повинен відпрацювати в школі безкоштовно 2 години на тиждень. Але це скоріше приємний обов'язок та можливість налагодити контакт із дітьми. Адже під відпрацюванням мається на увазі "довільна програма", тобто всілякі екскурсії до музеїв, вилазки на природу, проведення тематичних гуртків. Для порівняння: вчителі у Словаччині взагалі можуть піти зі школярами у похід на тиждень – досліджувати природу та покращувати стосунки у колективі. Відмінників освіти кожне воєводство заохочує добавками до зарплати та бонусами у вигляді відчутної знижки на проїзд чи можливості обміняти зароблені бали на продукти в магазині.

Більш суворі правила існують для вчителів у Британії . Держава забороняє давати їм приватні уроки не тільки у своєму класі, а й взагалі. На щастя, британським вчителям це й не потрібно, адже вони одержують гідну зарплату, яка часто перевищує середню в країні. Так що педагог може знімати житло, яке в Англії досить дороге, подорожувати світом і отримувати задоволення від викладання та життя.

Невже все так просто? На жаль, ні. Справа в тому, що шлях британського вчителя "до зірок" професії лежить у буквальному значенні слова через терни. Майбутній педагог має закінчити профільний університет, а потім на цілий рік сісти за парту у спеціальному коледжі. Але й це ще не все. Далі на вчителя чекає якась подоба медичної ординатури, коли ще рік він має пройти практику в школі. І не просто довести, що він знає свій предмет і добре ладнає з дітьми, – всю роботу педагога уважно оцінює інспектор з міністерства освіти. І тільки чиновник має право вирішувати, склав професійний "іспит" педагог-початківець або провалив.

Ще більше задоволені своєю зарплатою та долею вчителя у Німеччині. Ще б пак: працюють німецькі педагоги всього 25-27 годин на тиждень, натомість заробляють на півтори-дві тисячі євро більше представників інших серйозних спеціальностей. Крім того, можна поєднувати викладання 2-3 предметів, що також збільшує заробіток. Ще один великий плюс у тому, що за статусом педагог прирівнюється до державного службовця з усіма привілеями, що випливають з такого рангу. Це і зменшення податкового пресу та гарантована хороша пенсія, яка дозволить і у старості подорожувати світом. Так, у німців теж усе складно та високе звання педагога не дається без інтелектуальної праці та кількох іспитів на профпридатність. Один новачок має здати вже після закінчення інституту чи університету. Потім йдуть два роки практики у школі, причому саме тій, куди відправила вчителя держава. І лише потім настає час для другого вирішального іспиту. Лише після стількох років навчання та роботи молодий фахівець вміє право викладати та свободу обирати, чи це буде приватна школа, чи державна.

Якщо раніше у Франції говорили "сherchez la femme", то зараз шукати потрібно французького вчителя – щасливого, забезпеченого, з високою мотивацією та можливістю самому обирати методику викладання та створювати авторські уроки. Працюють вони в середньому 18-20 годин на тиждень, причому мають вільний графік і не повинні знаходитись у кабінеті, якщо запланований на цей день урок уже пройшов. Крім невеликого навантаження педагогам у цій країні Євросоюзу гарантовано велику відпустку – сумарно вона становить цілих чотири місяці на рік. Також після шести років роботи в одній школі можна взяти річну відпустку власним коштом. Цікаво, що в цей час ніхто не може обійняти посаду щасливчика. Звичайно ж, є і своє підводне каміння: серед випускників ВНЗ держава проводить великий конкурс на посаду вчителя, а конкуренція на одне місце досить велика. Вирішальне значення має голос чиновника з міністерства, а не директора. Клерк визначає, хто й куди піде працювати. Словом, бюрократія у всій красі. Натомість серед учнів панує повна демократія, що межує з анархією. Їм у школі дозволено все: немає домашніх завдань, немає дисципліни на уроці і можна "залипнути" у смартфон або базікати з однокласником. І при цьому вчитель не повинен підвищувати голос на непосид і зобов'язаний терпіти будь-яку поведінку дітей. Молоко за шкідливість французьким вчителям не дають, натомість оформлюють спеціальні "картки вчителя". Завдяки такому посвідченню, педагог, який збирає матеріали для чергового уроку, може безкоштовно відвідувати будь-який музей.

Повну свободу творчості та автономію мають фінські вчителі , які можуть вигадувати цікаві уроки та виходити далеко за межі звичної шкільної програми. Що ж до навантаження, то у Фінляндії воно середнє і не перевищує 32-35 годин на тиждень. Окрім викладачів, за якими закріплений один або кілька предметів, існує спеціальний наставник із професійної орієнтації. Такий вчитель допомагає старшокласникам визначитись із майбутньою спеціальністю, виявити свої сильні якості.

Високим соціальним статусом можуть похвалитися вчителі у Канаді. Це цілком закономірно з огляду на високий рівень зарплат у країні та високі стандарти освіти. Уроки, а на кожного вчителя припадає 45 годин на тиждень, тут відбуваються у тиші, і педагог є авторитетом номер один. Щоб стати педагогом, потрібно знати обидві державні мови – англійську та французьку, а також отримати ступінь бакалавра в університеті та сертифікат викладача. У Канаді вітаються різні курси професійного розвитку вчителів, які фінансують та влаштовують профспілки.

Найбільше працюють педагоги в Японії , їх норма – 56 годин на тиждень. У цій країні найвищий конкурс на одне місце – понад 20 вчителів. Крім того, що японці вважаються затятими роботоголіками, вони ще й жахливі ейджисти – директори шкіл вважають за краще брати на роботу вчителів до 30 років. Безумовно, молоді спеціалісти мають запас сил і терпіння, але в них точно недостатньо життєвого досвіду, щоб бути гідним прикладом високої моральності для дітей. Не кажучи вже про традиції та культурні цінності, яких у Японії так багато, що сучасний вчитель навряд чи знає всю спадщину предків.

Найбільше люблять вчителів у Туреччині: батьки запрошують їх у гості та вибудовують із педагогом довірчі і навіть дружні стосунки, а учень запросто може поцілувати педагогу руку. Всенародна повага до цієї професії у турків – у крові та в давній традиції. У цій країні діти можуть дарувати вчителям дорогі подарунки, особливо у їхнє професійне свято, яке відзначають наприкінці листопада.

Пристрасні за вдачею іспанці теж вітають прояв емоцій у дітей. Більше того, сучасна програма в іспанській школі спрямована саме на розвиток емоційного інтелекту та підвищення рівня EQ. І не лише учнів, а й самих учителів. До речі, система їхньої підготовки – друга за ефективністю у світі! Іспанці всім серцем вірять, що лише емоційний педагог здатний по-справжньому зацікавити учня. І лише забарвлений і закріплений емоціями цікавий урок здатний найкраще засвоїти учень.