Актуально Комісари духу: 25 жовтня світ відзначає День військового капелана

Міжнародний день військового капелана відзначають і українські священики. Фото з відкритих джерел.

Ці напрочуд сильні люди, які вірять у Бога і нашу перемогу, поділяють з воїнами всі тягарі бойового життя. Вони, як психологи, слухають "сповіді" солдатів і дають мудрі поради. Вони журяться, відспівуючи побратимам, і нерідко першими повідомляють рідним про те, що їхній герой загинув. Парадоксально, але в нашій, за великим рахунком, атеїстичній країні, військові капелани відродили справжнє розуміння Віри…

Інститут військового капеланства – світова практика, що охоплює всі основні релігії та навіть культи. Дата 25 жовтня обрана невипадково – це день пам'яті єпископа Турського Мартіна, який жив у IV столітті нашої ери. Його церква називає покровителем та засновником "армії" військових капеланів. За легендою, лютою зимою 338 року Мартін разом із легіонерами був у гарнізоні поблизу міста Ам'єн. Там він зустрів жебрака в лахмітті і, не роздумуючи, відірвав частину свого плаща і віддав замерзлому бідоласі. А вночі єпископ побачив уві сні Христа, який був одягнений у цю саму половину плаща – капу. Вона стала предметом поклоніння, для капи створили у наметі похідний храм – капелу. А священика, який служив у такій імпровізованій церкві, назвали капеланом.

Якщо говорити про часи Київської Русі, то за хоробрість воїнів тоді також відповідали священнослужителі. Літописи свідчать, що були такі наставники і у козаків Запорізької Січі, та в їхніх сміливих нащадків, які боролися за свободу України у 20-ті роки минулого століття, а також у воїнів УПА – Української повстанської армії. Сучасна історія військових капеланів української армії розпочалася у 2014 році: коли уряд усвідомив, як вони необхідні в зоні АТО, було видано наказ, який "закріпив" службу військового духовенства в лавах ЗСУ. А вже 2016-го року в нашій армії  з'явилися перші штатні капелани. Лише через 5 років, у 2021 році, Верховна Рада ухвалила повноцінний закон "Про Службу військового капеланства", який набув чинності влітку 2022 року. У ньому закріплювалися: заборона на видачу зброї та боєприпасів військовим священикам, рівність служителів усіх релігій та толерантність капеланів однієї конфесії до віри представників іншої. І найголовніше – тепер капелани ставали військовослужбовцями. І лише 25 жовтня 2022 року, за 4 місяці до початку війни, перші офіційні документи від Держслужби з етнополітики та свободи совісті отримали 83 військові капелани. Через рік після початку повномасштабного вторгнення, у квітні 2023 року, відбувся перший випуск капеланів, які пройшли спеціальну військову підготовку та отримали офіцерські звання. Тоді вперше 30 незвичайних випускників із гордістю пронесли почесний прапор Служби військового капеланства України. Наступний випуск, найімовірніше, відбудеться на базі Військового інституту КНУ ім. Тараса Шевченка, де планують створити новий центр підготовки військових капеланів.

На сьогоднішній день на фронті перебуває 244 священики з такими мандатами, тоді як загальна "квота" для ЗСУ – 738 капеланів. Звичайно ж, чисельність духовних пастирів у нашому війську в рази більша. Адже капеланів готують на фронт різні релігійні організації. Серед них – Синодальне управління військового духовенства Православної церкви України (СУВД ПЦУ). Воно було створено у 1999 році з метою підготовки військових капеланів та "поширення християнської віри та практичної координації пастирської та духовно-просвітницької діяльності капеланів ПЦУ" серед службовців ЗСУ, прикордонників та інших військових формувань, а також органами виконавчої влади. Тому ще 2001-2003 року при Київській Духовній Академії було організовано богословські курси для силовиків Міноборони, СБУ, МВС, МНС та інших відомств, а навчання пройшло понад 150 офіцерів. Крім того, У 2005 році був спеціально виданий "Молитовник для воїна", а через рік його тираж подвоїли. І, нарешті, у 2008 році представники всіх релігій та конфесій підписали Меморандум про душпастирство у лавах ЗСУ. На основі цього документа у 2009 році Міністр оборони підписав наказ "Про Раду у справах пастирської опіки при Міноборони України".

Після початку бойових дій у 2014 році багато українських священиків записувалися у добровольці, щоб мати право перебувати разом із солдатами. Вже влітку 2015 року СУВД відправило на фронт першу партію підготовлених військових капеланів, які носили шеврон із зображенням крилатого архангела, що тримає в руках меч і щит. За весь час за сприяння СУВД відбулося 25 ротацій військових священиків, а це понад 500 капеланів. А 2017 року голова СУВД Іоанн та митрополит Епіфаній освятили ікону "Пресвятої Богородиці Покровительки українських воїнів", яку одразу було доставлено капеланами до зони ООС.

Сучасний інститут українських військових капеланів – це частина славетної історії України. Це особистий приклад мужності та стійкості духу, який наслідують наші воїни. Це героїчна історія капелана та священика з Одеси Василя Верозуба та сотень таких як він. Віра допомогла Василеві не зламатися довгі 70 днів полону, в який він потрапив, коли у лютому 2022-го вирушив на судні Сапфір забирати тіла українських прикордонників на острові Зміїний.

Сьогодні військові капелани в Україні – це історія про руйнування ґендерних стереотипів, коли слово Боже несуть не лише сильні чоловіки, а й тендітні жінки. Наприклад, одним із тих 30-ти квітневих випускників-офіцерів стала Олександра Андріяшина. Жінка на війні з 2014 року, тоді Олександра їздила на фронт як волонтер. Спілкуючись із воїнами, вона усвідомила, як гостро воїни потребують духовної підтримки та наставництва. Тому незабаром, не роздумуючи, залишила улюблену професію викладача іноземних мов та стала військовим капеланом.

Для усміхненої красуні Лори Когут капеланство – це покликання всього життя. Звичайна вчителька музики з незвичайною громадянською позицією стала однією з перших українських жінок-капеланів. У військову професію Лариса прийшла з мирної – вона була вчителем музики та 12 років викладала дітям в одній із гімназій Черкас. Паралельно Лора Когут допомагала дітям у міських та обласних інтернатах та дитячих будинках у рамках програм благодійного фонду "Час надії", який вона ж створила. Війну Лариса також розпочала волонтером, а потім стала військовим священнослужителем. За променисту посмішку та оптимізм вона отримала позивний "Сонечко". Лора – капелан особливий, протестантський, а ще — співаючий. Саме душевна пісня, як вважає Лариса, може відкрити серце і зігріти світлом найтемніші куточки душі.

Якщо ж говорити про міжнародну практику, то у світі бути капеланом-офіцером – важливо та престижно. Священики є в арміях Бундесверу, ізраїльському Цахалі, арміях країн Сходу, Королівських військах Британії та армії США. Українським реаліям найбільше підходить американська модель поліконфесійного капеланства, а не моноконфесійної Польщі та Італії, де 90% службовців є римо-католиками. А ось у плані соціально-матеріального забезпечення нам потрібно рівнятися на США, де гідну зарплату капеланам платить держава, вона ж гарантує медичне обслуговування, житло, соціальні пільги та страховку на кілька сотень тисяч доларів. Оскільки капелан не має права застосовувати зброю, кожного священика на фронті захищає особистий військовий помічник.

Під кулями в окопах, під час затишшя в полі, у напівзруйнованій хаті – сьогодні в Україні завдяки військовим капеланам слово Боже, що надає сил, надії та рішучості знищити ворога, звучить дедалі частіше. А це означає, що все ближче перемога…