Війна та випускні. Освіта в Україні не в інформаційному тренді

Шлях до миру: у Швейцарії та на українських шкільних лінійках

Випускний 4-х класів в одній зі шкіл столиці, 14 червня 2024 року

На минулих вихідних на швейцарському курорті “Бюргеншток” відбувся Глобальний саміт миру – міжнародна конференція, покликана дати початок політико-дипломатичному врегулюванню російсько-української війни. У перемовах взяли участь 93 держави та 8 міжнародних організацій: вагомий дипломатичний успіх України, хоч за стіл поки не вдалося посадити країну-агресорку Росію та її головного економічного партнера Китай. Тема миру впродовж останніх тижнів стала провідною у світовому політичному дискурсі: крім російсько-українського питання триває обговорення проєкту резолюції про припинення вогню у секторі Газа, який на початку місяця внесли до Радбезу ООН Сполучені Штати.

Незважаючи на зусилля багатьох країн, перспективи встановлення сталого миру в Україні поки залишаються туманними. При цьому складається враження, що українська влада намагається ніби винести за дужки питання про те, що чекає на націю у майбутньому. Зруйнована ворогом економіка та, зокрема, енергетика, демографічна криза через втрати та виїзд людей за кордон. Замість відповідей та чесного діалогу – патріотичний пафос і загальні фрази.

Серйозної дискусії про перспективу мирного життя в Україні немає і у ЗМІ. Новинні вебсайти рясніють заголовками про російські обстріли та нескінченними прогнозами самопроголошених “воєнних експертів”. Іноді у стрічках новин може також з’явитися футбол, ЛГБТ-прайд чи скандал із народним депутатом. Водночас, наполегливо ігноруються теми, які визначають мирне повсякдення, що триває попри ракетні атаки та відключення електроенергії. Культура, наука, медицина – ці сфери життя суспільства залишаються на задвірках уваги медіа та політиків. Те ж саме можна сказати про освіту, зокрема – школи та виші – місця, де майбутнє нації формується буквально, а не фігурально.

Так, у публічному просторі майже не висвітлюється тема останніх дзвоників і випускних вечорів, які у ці дні проходять в українських школах. Не була навіть названа цифра: скільки школярів зараз випускаються у доросле життя. Лише підсумувавши звіти регіональних управлінь Держстату, дізнаємось, що цьогоріч атестати про закінчення середньої освіти отримують 225,5 тис. українських 11-класників. Також 344,5 тис. дев’ятикласників здобули свідоцтва про базову загальну середню освіту (відсутні дані з Дніпропетровщини). Порівняно з минулим роком випускників побільшало на 3,5 тис., що є одним зі свідчень поступового повернення до довоєнної норми. Найвагоміший приріст – на Херсонщині, Житомирщині та Волині, де цьогоріч випускається на понад 10% більше учнів, ніж торік. Водночас, за абсолютними цифрами лідирують Київ (23,1 тис. випускників-одинадцятикласників), Дніпропетровщина (17 тис.), Львівщина (16,8 тис.) та Одещина (14,7 тис.). Найменше атестатів у ці дні вручають на Луганщині (1,3 тис.), Херсонщині (4,2 тис.), Кіровоградщині та Сумщині (по 5 тис.). Із багатьох регіонів повідомляють про збільшення як загальної кількості випускників, так і “відмінників” серед них. Зокрема, про рекордну за останні роки кількість “медалістів” заявляють у департаменті освіти Луцької міської ради.

Цікава і статистика щодо “першачків”. Найбільше дітей, які вперше сядуть за парти 1 вересня, – у Києві, на Одещині та Київщині. Найменше – на Сумщині та Донеччині. Загалом торік перший дзвоник пролунав для 340 тис. українських учнів, дані ж за поточний рік неповні. Педагоги кажуть, що шкільні свята в умовах війни особливо потрібні дітям.

За словами жінки, прагнення подарувати дітям свято не означає ігнорування війни, яка триває в Україні. Так, у наступному навчальному році школа прийме учнів із внутрішньо переміщених родин із Харківщини. Серед школярів також є ті, чиї батьки наразі воюють у ЗСУ. Щоб зібрати гроші на допомогу захисникам – проводять шкільні ярмарки.

Ігнорування освіти не повинно стати нормою під час війни

Шкільне життя в Україні кипить і попри критичну ситуацію в енергетиці. У Міносвіти обіцяють підлаштувати графіки навчання у зимовий період під спроможності енергосистеми. Зокрема, розглядають варіант зміщення початку уроків на 10:00 у школах, де не навчаються позмінно. Паралельно з цим проходила основна сесія НМТ (національного мультипредметного тесту). Тестування, запроваджене після початку повномасштабної війни, цьогоріч мають пройти 287 тис. вступників. Вже 3 липня стартує вступна кампанія в українські виші: сотні тисяч молодих українців визначатимуться, з якою професійною сферою пов’язати свої життя.

Як умови війни вплинули на успішність школярів? Які професії обирають для себе юні українці? Відповідей на ці питання марно шукати у зверненнях президента чи на сторінках провідних ЗМІ. Майже цілковита відсутність широкого публічного обговорення викликів, пов’язаних з освітою, – це сигнал для української молоді про відсутність перспектив у рідній країні, – вважає урбаністка та громадська діячка з Києва Олеся Лучанінова. Мати 9-річного Кліма, який закінчує початкову школу та переходить у 5-й клас, обурена тим, що справжнє майбутнє держави не обходить можновладців.

Родина Лучанінових переїхала до Києва з Донбасу у 2014 році, коли їхнє рідне місто було окуповане російськими найманцями. Проте у лютому 2022-го, коли розпочалась повномасштабна війна і російські війська стояли на підступах до столиці, – подружжя ухвалило рішення залишатися вдома та не шукати кращої долі за кордоном чи у західних регіонах України. Таких намірів немає і зараз, – запевняє пані Олеся. Родина бачить своє майбутнє у Києві та не боїться життя в країні, де може тривати затяжний військовий конфлікт. Більше Лучанінових непокоїть відсутність стратегічного мислення у керівництва країни. Кияни кажуть: Українській державі слід вивчити досвід Ізраїлю, який постійно переживає військову загрозу, проте не забуває про розвиток.

Приклад Ізраїлю: недоторканий освітній бюджет і очне навчання під час тривог

Нагадаємо, що Ізраїльська держава перебуває в стані фактично перманентного військового конфлікту з самого часу свого створення у 1948 році. З періодичністю приблизно раз у 10 років тліючий конфлікт переходить у гарячу фазу. Наразі триває наземна операція ізраїльських сил на кордоні між Газою та Єгиптом.

Оборона та освіта традиційно є пріоритетними статтями видатків державного бюджету Ізраїлю. До початку загострення у секторі Газа на військові витрати Єрусалим скеровував близько 23% коштів, на розвиток системи освіти – близько 13%, що було одним із найвищих показників у світі. Для порівняння, Україна в останній рік до початку повномасштабного вторгнення РФ витрачала на оборону 8,5% доходу, на освіту – понад 4%. У 2022 році військові видатки українського державного бюджету зросли одразу удев’ятеро – до 42%, при цьому освіта та охорона здоров’я були урізані вдвічі (відповідно, до 2% замість 4% і до 6,8% замість 12%).

7 жовтня 2023 року Ізраїль пережив напад. У зв’язку з посиленням військової загрози у грудні Кнессет збільшив оборонні витрати на 26 млрд шекелів (майже 7 млрд доларів США). При цьому освітній бюджет не зазнав суттєвого урізання та склав майже 83 млрд шекелів (майже 22 млрд доларів США) – 16% від усіх державних видатків. Зокрема, залишився недоторканим бюджет єшив – ультраортоксальних релігійних навчальних закладів, за що уряд Біньяміна Нетаньягу зазнав критики від світської університетської спільноти. Водночас, розвиток традиційної юдейської освіти в Ізраїлі розглядають як шлях зміцнення національної ідентичності.

Ще одна особливість ізраїльського підходу у сфері освіти – очне, а не дистанційне навчання, попри постійний ризик ракетних атак. У моменти загострення обстрілів школи тимчасово припиняють роботу, проте лише у районах, де існує посилена загроза. Всі без винятку навчальні заклади забезпечені бомбосховищами та збудовані з бетонними перекриттями, які здатні витримати пряме влучання снаряду. Школярів навчають швидко та злагоджено переміщатися у безпечне місце під час повітряної тривоги. Зазначимо, що потребу в забезпеченні очного навчання розуміють і в Україні, де у низці прифронтових регіонів створюють мережу підземних шкіл.

На жаль, за іншими статтями порівняння двох держав – не на користь України. Так, на відміну від нашої країни, попри загострення бойових дій Ізраїль зберігає позитивне сальдо міграції. У 2023 році населення країни зросло на 1,9%, хоч темпи зростання і скоротилися (зі 2,2% у 2022 році). У розпал вторгнення ХАМАСу в жовтні торік до Ізраїлю іммігрувало майже 1,2 тис. людей – вдвічі менше, ніж за попередній місяць, проте вже у листопаді кількість іммігрантів продовжила йти вгору. Країна не має потреби обмежувати виїзд за кордон для своїх громадян.

Звісно, війна, яку веде Ізраїль, та та, яку змушена вести Україна, – це конфлікти, що відрізняються за масштабами та співвідношеннями сил сторін. Та це не означає, що досвід близькосхідної країни для нас іррелевантний. Приклад Ізраїлю доводить, що під час війни можна зберігати високі стандарти життя, а сама по собі війна не є виправданням для того, щоб забувати про мир і майбутнє своєї нації. Шлях до миру може початися зі змін всередині суспільства.