Актуально 100 років магії «Діснея»: одним із найкращих художників знаменитої студії був американський українець Володимир Титла

Студія «Дісней» святкує своє сторіччя. Фото з відкритих джерел.

Знаменита студія, заснована людиною-легендою – яскравий приклад того, як команда однодумців, сміливі ідеї та майстерність здатні втілити казки у реальність. Завдяки   мультикам "Діснея" діти не розучилися мріяти і вірити в чудеса, котрі, як довели сам Уолт Дісней та Володимир Титла, трапляються навіть із дорослими, які не втратили "внутрішню дитину".

Датою народження легендарної студії вважається жовтень 1923 року, коли брати Уолт і Рой Дісней поставили свої підписи під "золотим" контрактом на виробництво серії коротких мультиків за мотивами "Аліси в Країні чудес" Льюїса Керролла. Їх замовила дистриб'ютор фільмів Маргарет Вінклер, яка вирішила таким чином "розігрівати" публіку в нью-йоркських кінотеатрах перед показом тоді ще німих художніх картин.

Втім, починалося все на фермі в штаті Міссурі, де 5-річний Дісней отримав перший гонорар – 25 центів за портрет  коня сусіда. У сім років юний художник уже малював та продавав комікси. Потім була шкільна газета, курси карикатуристів та робота водієм у Червоному Хресті. Добровольцем на Першу світову війну 15-річного Уолта не взяли, але навіть свою машину швидкої допомоги він примудрився "тюнінгувати" кумедними персонажами. Після навчання в Чикаго, в Академії мистецтв молодому обдаруванню запропонували робити рекламні вивіски за 50 доларів на тиждень. Амбіції взяли гору і незабаром брати переїхали у пошуках кращого життя до Лос-Анджелесу.

За іронією долі, майбутньому мільйонеру, який за десятки років сам стане засновником імперії, запропонували роль статиста, та й ту потім скоротили. Залишився план "Б" із дядечковим гаражем та 500 доларами брата – на матеріали та обладнання для студії анімації. Так у 1923 році на світ з'явилася Disney Brothers Cartoon Studio, перейменована потім у Walt Disney Company.

Серії про Алісу надихнули всю команду, але так і не принесли успіху і великих грошей. Натомість подарували Уолту кохання всього життя – секретарка Лілліан, яка погодилася розмальовувати персонажів, підкорила серце Уолта, стала його дружиною та матір'ю прекрасних дочок. Бажання створити для них казкову країну розваг незабаром втілилося у відкриття Діснейленду.

Перший, хто зустрічає дітлахів у цьому парку – бешкетник Міккі Маус. Веселий персонаж прийшов на зміну кролику Оззі – першого героя діснеївських мультиків, права на який у братів відібрали. Дісней не любив мишей, а дружині не подобалося ім'я Мортімер Маус. Зійшлися на Міккі з абсолютно немишачими величезними вухами. А коли в кіно з'явився звук, музичний свист за кадром, тоді як Міккі крутить штурвал пароплава, озвучував сам Дісней.

Кажуть, що свист не до грошей, але за цього красеня мультиплікатор отримав і "мішок" доларів, і перший "Оскар" 1932 року. Незабаром на світ з'явилися інші тварини з характером: грайливе цуценя Плуто (його назвали на честь планети Плутон, відкритої в 1930 році), простодушний пес Гуфі та селезень Дональд Дак. Окрилений успіхом свого творчого бізнесу, у 1934 році Дісней наважився зняти першу анімацію повного метра на цілих 83 хвилини – "Білосніжку та семеро гномів". Так улюблена казка братів Грімм, яку в дитинстві читала бабуся, перетворилася на найвідомішу намальовану історію-мюзикл із піснями. Щоправда ціна за це була висока: три роки зйомок, 1,48 мільйона доларів замість запланованих 250 тисяч, закладений будинок Діснея та студія, яка опинилася на межі банкрутства.

Від краху Діснея врятував Міккі — виявилося, що це улюбленець містера Джанніні, керівника Bank of America, який погодився надати кредит. Хитрий італієць не помилився: касові збори мультфільму побили всі рекорди, він був таким же популярним як "Віднесені вітром, а Дісней у 1938-39 роках отримав за казку кілька "Оскарів". Усього ж диснеївські мультиплікаційні фільми, а їх за століття було створено понад 60, 22 отримали престижні статуетки: "Історія іграшок", "Красуня і Чудовисько", "Суперссімейка", "У пошуках Немо", "Рататуй", "Вгору" , "ВАЛЛ-І", "Хоробра", "Холодне серце", "Коко", "Душа" та багато інших відомих анімацій.

Саме у роботі над фільмом усіх часів та поколінь – "Білосніжкою", точніше у створенні братів-гномів сповна виявив свій талант художник-мультиплікатор з українським корінням Володимир (Білл) Титла. 25 жовтня виповнюється 119 років із дня його народження. За ідеєю Діснея та команди сценаристів саме гноми, їхні жарти, діалоги, характери мали стати головною фішкою картини. Тому вирази обличчя та міміку чудової сімки Титла промальовував особливо ретельно, щоб сповна розкрити їх комедійний потенціал. І йому це вдалося – на церемонії "Оскара" Уолту Діснею вручили ще 7 символічних крихітних статуеток, наголошуючи на важливості гномів з українською душею.

До того, як у 1934 році прийти до Disney, син іммігрантів з Тернопілля працював у Paramount Pictures, де з 16 років робив титри та заставки, тільки після закінчення Нью-Йоркської школи промислового дизайну йому довірили малювати образи мультфільмів. Титла, як і Дісней, був ще тим перфекціоністом: мріяв про велике кіно, справжнє мистецтво та славу, вивчав світову спадщину живопису та скульптури в Європі, особливо в музеях Парижа. Володимир був настільки вражений досконалістю знаменитих шедеврів та геніальністю великих художників, що приїхавши до Америки, вирішив знищити багато своїх малюнків. Він розумів, що такого найвищого рівня майстерності не зможе досягти ніколи. Тим більше, що у 30-ті роки минулого століття анімація не вважалася мистецтвом.

Якщо ж копнути глибше, у дитячі та молоді роки, то навіть шлях до творчості Титли і Діснея був багато в чому схожий: батьки з робітничого класу, оточення, що рано помітило талант художника, любов до коміксів та газетних карикатур. У студію, де дітей навчав робити скетчі сам король коміксів Вінзор Маккей, Володимира Титлу відвели у 9 років. Потім була вечірня художня школа та підробіток карикатуристом у місцевих газетах. Іронія та гумор, якими були пронизані малюнки Титли, так подобалися начальству, що він отримував солідні гонорари і більшу частину грошей відсилав батькам, які отримували гроші на фабриці з виготовлення бочок.

Прокачене почуття гумору та навички створення смішних персонажів допомогли Титлі під час роботи в Disney. "Переступивши поріг студії Уолта Діснея, я подумав, що ніби потрапив до справжнього божевільного будинку! — зізнався колись в одному з інтерв'ю Володимир Титла. — Це було дивне видовище: багато працівників будували гримаси, корчили пики і хмурили лоби перед дзеркалами. Мені природно довелося повторювати за ними ці безглузді акторські вправи. Втім, таке блаженство відчутно допомогло зрозуміти, якою має бути міміка персонажів. І це завжди було дуже забавно і жахливо весело".

З'ясувалося, що ця геніальна, а головне діюча ідея влаштовувати такі "рольові ігри" належала самому Уолту Діснею. До речі, саме його брови Титла намалював на обличчі гнома Ворчуна. Будучи чудовим малювальником, Уолт чудово розумів, наскільки складно наділити яскравим характером намальованої людини. А віддзеркалення в дзеркалі допомагає художнику зафіксувати і потім зобразити на папері потрібні емоції. Володимир Титла взяв на замітку цю хитрість і після Білосніжки не раз її використав. Саме тому такими живими та зворушливими вийшли герої мультфільму "Піноккіо" та слоненя "Дамбо" — його поведінка була змальована з маленького непосиди Петра, дворічного сина Титли. "Я нічого не знаю про цих величезних тварин, але, вигадуючи образ слоненя, я відтворював образ дворічного синочка, його багату міміку, життєрадісний характер, манеру плескатися у ванні, бігати по кімнатах", — згадував художник, який став провідним аніматором студії Уолта Діснея і за свою кар'єру створив десятки казкових дивовижно щирих персонажів.

Володимир Титла був членом Американської кіноакадемії та Національного товариства анімації, а ще – чудовим батьком та чоловіком. Його дружина Адрієнн, актриса та модель, у 2005 році (майже через 40 років після смерті Титли), випустила про нього книгу – "Діснєєвський гігант". Ось що написала вона у мемуарах: "У ньому не було нічого американського, він був справжнім українцем. Дуже сентиментальний, ніжний та дбайливий. Він часом міг слухати українські народні пісні, йому дуже подобалося танцювати. Незважаючи на десятки років, прожитих у місті, Володимира завжди тягнуло до землі. Він був закоханий у коней, корів, з одержимістю працював на своїй фермі, просто жити не міг без неї".

Те, що талант чи його частинка передаються генетично, у спадок, вже давно доведено. Тому не дивно, що діти Титли – Петро та Тамара знайшли себе у художній фотографії, а племінник Богдан став пейзажистом та графіком. Шлях художника обрала й онука Титли. Його нащадки не забули про Україну та стали спонсорами реставрації одного крила Львівської академічної бібліотеки.