Путін 24 лютого і Путін 16 вересня у заявах про Україну - це немов дві абсолютно різні людини
Російський диктатор Володимир Путін у п'ятницю, виступаючи на саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС) в Узбекистані, високо оцінив зусилля президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана щодо припинення війни в Україні. При цьому заявив, що президент України Володимир Зеленський не готовий вести мирні переговори. Про що говорять такі заяви Путіна? Портал "Коментарі" із цим питанням звернувся до експертів.
Раніше нам просто ставили ультиматуми, а сьогодні Путін фактично скаржиться, що Україна не готова припиняти війну
Політичний експерт Олександр Антонюк вважає, що саміт ШОС наочно довів, що РФ на чолі з диктатором Путіним вже не становить цінності. Вона стала країною другого та навіть третього ешелону. Не рівна не лише Китаю, а й тій же Туреччині. Для лідерів, яких зустрічі з представниками Казахстану, низки інших держав, мали більшу вагу, ніж зустріч із Путіним.
"Висловлювання кремлівського старця про агресію проти України виглядали вже як якісь виправдання. При цьому було багато компліментарності на адресу Ердогана, Сі Ціньпіна, – зазначає експерт. – Що стосується путінських заяв про неготовність України до переговорів, його обурення, що ми тримаємо оборону – це певний сигнал. І слабкості РФ, і те, що вона починає визнавати наше вміння воювати і взагалі нашу державу як суб'єкта. Згадаймо, як раніше поводився Путін, про що він заявив, оголошуючи в ніч на 24 лютого "спеціальну операцію" - по суті, війну проти України. Всі ці розмови про денацифікацію, демілітаризацію, про нібито не суб'єктність нашої держави. Це було як ставлення пана до холопів, які дозволили собі проводити суверенну внутрішню та зовнішню політику. Тепер все інакше".
Раніше, продовжує Олександр Антонюк, російська сторона нагло поводилася, коли ми намагалися проводити переговори.
"Нам просто ставили ультиматуми, – наголошує експерт. – А сьогодні Путін, який виглядає на останніх зустрічах просто жалюгідно, фактично скаржиться, що Україна не готова припиняти війну. Тобто стілець під ним серйозно хитається – і він це розуміє. А світ розуміє, що путінська Росія стрімко втрачає свою вагу, а в потенціалі – і суб'єктність, яку поки що забезпечує хіба що ядерну зброю".
Путінська риторика про мирні переговори є цинічною брехнею
Експерт аналітичного порталу "Слово і Справа", політолог Валентин Гладких наголошує, що Путін продовжує цинічно брехати, прагнучи видати чорне за біле і навпаки.
"Перед тим, як оцінювати нібито миротворчі ініціативи та бажання переговорів Путіна, слід згадати, що Зеленський неодноразово висловлював свою готовність зустрітися з російським президентом ще до початку широкомасштабної війни. Він сподівався мирно врегулювати усі конфліктні питання. Путін же уникав цього, бо готувався до війни, шукаючи будь-якого надуманого приводу, щоб її розв'язати. Більше того, так і не знайшовши казусу беллі (привід для війни), Путін розв'язав без причини. І практично весь цивілізований світ визнав це "невмотивованою агресією". Навіть після початку війни Україна не відкидала переговорів як способу мирного врегулювання, – нагадує експерт. – Росія ж продовжувала висувати ультимативні, а головне абсурдні вимоги на кшталт "денацифікації". Заявляючи про свою готовність до переговорів, Путін чомусь забуває, що саме він розв'язав цю війну, напав на Україну. Що саме російські війська окупували частину нашої території. Що саме росіяни робили і продовжують чинити військові злочини, ведучи війну абсолютно терористичними методами, наслідки чого весь світ бачив на Київщині, а тепер ще й на Харківщині".
Тож вся путінська риторика про мирні переговори є цинічною брехнею, зазначає Валентин Гладких.
Позиція України, за його словами, залишається чіткою та незмінною. Вона чітко артикулована президентом Зеленським та підтримується у цивілізованому світі: відновлення територіальної цілісності та державного суверенітету в рамках міжнародно визнаних кордонів; гарантії безпеки, які унеможливили б повторний напад Росії; компенсація завданих збитків; притягнення до відповідальності винних у злочинах проти України та її громадян.
Вплив РФ на пострадянському просторі та взагалі у світі через провальну військову авантюру в Україні різко зменшується
Політолог, професор кафедри міжнародних відносин НАУ Максим Ялі не сумнівається, що подібні заяви свідчать про бажання Путіна перекласти відповідальність за продовження активних бойових дій в Україні на Зеленського. Демонструючи водночас і слабкість Росії.
"При цьому Путін не уточнює, чому російські війська знаходяться на території Запорізької, Харківської, Херсонської, Миколаївської областей, незважаючи на те, що він постійно наголошує на тому, що головною метою т.зв. "спецоперації" (по суті - війни) є "звільнення" Донецької та Луганської областей", - зазначає експерт.
За його словами, турецький лідер Ердоган є головним посередником у конфлікті, що допомагає з тією ж зерновою угодою, завдяки чому його статус значно зріс.
"Водночас він активно співпрацює з РФ в економічному плані. І все частіше на Заході звучать заяви, що Туреччина допомагає росіянам оминати західні санкції. Були відповідні сигнали із США. Навіть порушувалося питання запровадження санкцій проти турецьких компаній, які займаються реекспортом товарів до РФ, допомагаючи їй обійти обмеження", – розповідає Максим Ялі.
Коментуючи поведінку Путіна на прес-конференції, експерт наголосив: незважаючи на те, що російський диктатор намагався зображати оптимізм, у нього це слабко вийшло. Особливо після того, як йому ставилися незручні питання щодо України, у тому числі в ракурсі успішних наступальних дій ЗСУ, західних санкцій.
"На тлі того, що на цьому саміті було підписано угоди між Китаєм та Республікою Білорусь (РБ) про перехід на новий рівень стратегічної співпраці, настрій у Путіна був, м'яко кажучи, поганий. Навіть його найближчий союзник, якого, як думав Путін, він повністю підім'яв, мріючи про анексію Білорусі, одержав гаранта територіальної цілісності в особі Китаю. Крім того, КНР може стати джерелом додаткового фінансування та інвестицій для Білорусі, що знову ж таки значно знизить російську роль там", – акцентує експерт.
Він нагадує, що раніше РБ, яка потрапила під західні санкції, рятував лише Кремль – в обмін на політичні та економічні преференції, а також надання Білоруссю своєї території росіянам для ведення військових дій проти України.
"Крім того, китайський лідер Сі Циньпін свій перший з 2020 року закордонний візит перед самітом ШОС в Узбекистані здійснив до Казахстану, тим самим підтвердивши гарантії територіальної цілісності і для цієї країни, на яку також мала види Росія. Отже, саміт ШОС став бенефісом не Путіна, як намагається представити російська пропаганда, а Сі Ціньпіна, який значно зміцнив свої позиції в регіоні. Саме Китай, що має чималі кошти, є центром тяжіння для авторитарних держав, – зазначає Максим Ялі. - Зміцнив, як я вже казав, свої позиції і Ердоган, у тому числі за рахунок напруження вірмено-азербайджанського конфлікту, де Туреччина стоїть на боці Азербайджану, що перемагає. Тим самим Ердоган відповів чергову ляпас "другу" Путіну, поставивши вкотре під сумнів гарантії безпеки з боку РФ (як члена ОДКБ, який має ще й особисті гарантії перед Вірменією)".
Політолог резюмує: вплив РФ на пострадянському просторі та взагалі у світі через провальну військову авантюру в Україні різко зменшується. Її розглядають уже не як гаранта безпеки, а як країну-загрозу.
Читайте також на порталі "Коментарі" - підсумки саміту ШОС, що насторожують: чому Китай не хвилює ядерний тероризм Росії в Україні.