"Нафтобакси" Путіну вже не світять: озвувчено інтригуючу заячву про фіаско диктаторпа

Україна у 2026 році дедалі більшою мірою самостійно впливає на здатність Росії продовжувати війну, і цей вплив, за оцінками експертів, уже перевищує ефект від міжнародної підтримки. Про це в ефірі Radio NV заявив ветеран російсько-української війни, колишній командир роти батальйону "Айдар" Євген Дикий, коментуючи вибухи в районі нафтопереробного заводу в Туапсе Краснодарського краю.

Фото: з відкритих джерел

Він підкреслив, що удари по російській нафтопереробній інфраструктурі мають системний характер і безпосередньо б’ють по економічній основі війни РФ. За його словами, йдеться не лише про скорочення видобутку сирої нафти, а й про серйозне падіння виробництва нафтопродуктів.

Експерт також звернув увагу на глобальний енергетичний контекст, зокрема можливі політичні рішення у США щодо санкційної політики. Навіть за умов потенційного пом’якшення обмежень і коливань світових цін на нафту, ключовим фактором, за його словами, залишається фізична здатність РФ експортувати ресурси. 

Він наголосив, що Росія наразі не може повноцінно реалізувати економічні можливості, які теоретично відкриваються через зовнішні фактори. Фактично, за оцінкою Дикого, використовується лише частина потенційного експорту, що суттєво зменшує доходи російського бюджету. 

Окремо він підкреслив роль регулярних ударів по портовій і паливній інфраструктурі РФ, які, за його словами, продовжуються майже щодня. Саме вони формують нову реальність економічного тиску.

Дикий вважає, що саме українські дронові та ракетні атаки фактично виконують функцію найефективнішого санкційного механізму. Російська система протиповітряної оборони, за його словами, не здатна повністю захистити всю критичну інфраструктуру паливного сектору.

Він підсумував, що кожен влучний удар по нафтогалузі РФ поступово виснажує фінансову базу держави, яка значною мірою залежить від енергетичних доходів.

Портал "Коментарі" вже писав, що оприлюднення Росією адрес німецьких оборонних підприємств, які залучені до постачання озброєння Україні, розглядається як спроба тиску та залякування керівництва цих компаній. Йдеться про елемент ширшої інформаційно-психологічної кампанії, спрямованої на вплив як на бізнес, так і на суспільну думку у ФРН.