Новий переговорний формат може посилити Україну, але водночас створити для Кремля можливість зіграти на суперечностях між союзниками
Видання New York Times із посиланням на пʼятьох європейських посадовців написала, що Німеччина, Франція і Британія напрацьовують власний формат переговорів щодо України. Не замість американського – поруч із ним, такий, де європейці фізично присутні. Париж і Берлін ведуть, Лондон рухається обережніше, щоб не псувати відносини з Трампом. Польщу, Італію та скандинавів мають консультувати, ЄС – тримати в курсі. Причина, яку в дипломатії вголос не називають, у переказі газети звучить прямо: у трьох столицях бояться, що Вашингтон і Москва домовляться через їхні голови. Чому оживилися європейці з переговорним треком і до чого це може призвести? Видання "Коментарі" з цими питаннями звернулося до експертів.
Європа готує власний переговорний трек: чому Париж, Берлін і Лондон бояться залишитися за дверима домовленостей щодо України
Олексій Воронцов, головний редактор інформагенства "УкрПрес інфо" та голова правління агентства журналістських розслідувань "Сила України" зазначив, Європа, схоже, справді переходить від ролі сторони, яка лише підтримує Україну та реагує на американську дипломатію, до спроби самостійно формувати переговорний порядок денний.
"Йдеться не про спробу замінити американський переговорний трек. Навпаки – європейці виходять із того, що Вашингтон, імовірно, залишатиметься головним посередником у контактах із Москвою, але Париж, Берлін і Лондон хочуть мати власний майданчик, власну позицію та, головне, фізичну присутність за столом переговорів. За інформацією джерел NYT, Франція та Німеччина відіграють провідну роль у формуванні спільної європейської позиції. Велика Британія діє обережніше – частково через небажання загострювати відносини з адміністрацією Дональда Трампа. До консультацій планують залучати Польщу, Італію та скандинавські країни, а Європейський Союз – тримати в курсі й згодом долучити до процесу", – зазначив експерт.
Чого насправді боїться Європа
На думку Олексія Воронцова, найважливіше в цій історії – не сам факт створення чергового дипломатичного формату. Важливіше те, чому він взагалі знадобився. Європейські столиці дедалі більше виходять із припущення, що Вашингтон може спробувати домовитися з Москвою про припинення війни в форматі, де роль європейців буде мінімальною. Саме цього сценарію Париж і Берлін, судячи з публікації NYT, прагнуть не допустити.
"І тут є цілком прагматична логіка. Якщо США та Росія домовляться про параметри припинення війни, то реалізовувати значну частину наслідків такого рішення доведеться саме Європі. Європейські держави мають фінансувати відновлення України, забезпечувати значну частину її обороноздатності, потенційно брати участь у системі безпекових гарантій, підтримувати санкційний режим і вирішувати питання заморожених російських активів. Тобто Європа ризикує опинитися в ситуації, коли політичне рішення приймають інші, а рахунок за його реалізацію отримує вона. Саме тому європейські столиці хочуть не просто знати, про що домовляються Вашингтон і Москва, а мати можливість впливати на зміст майбутньої угоди", – зазначив співрозмовник порталу "Коментарі".
Чому саме Франція, Німеччина та Британія
Олексій Воронцов говорить, трійка Франція – Німеччина – Велика Британія не випадкова. Франція традиційно претендує на роль одного з головних політичних центрів Європи й активно просуває ідею стратегічної автономії ЄС.
"Німеччина має найбільшу економіку Європи та є одним із ключових донорів української підтримки. Від того, яким буде післявоєнний порядок у Східній Європі, безпосередньо залежить і німецька безпека. Британія формально вже не є членом ЄС, але залишається однією з найважливіших військових держав Європи та одним із найбільш послідовних союзників України. Саме тому формат E3 може стати своєрідним європейським ядром переговорного процесу. Але тут же виникає головна проблема: чи погодяться всі європейські держави, що саме Париж, Берлін і Лондон мають право говорити від імені всієї Європи? Уже зараз це не виглядає гарантованим. Деякі держави Центральної та Східної Європи можуть побоюватися надмірної концентрації переговорного впливу в руках західноєвропейських столиць. Саме тому залучення Польщі, Італії та скандинавських країн має не лише дипломатичне, а й політичне значення", – зазначив експерт.
Польща та Скандинавія – критично важливий елемент
Олексій Воронцов акцентує, особливо важливою тут є Польща. Для Варшави російська війна – не абстрактна геополітика, а безпосередня загроза східному флангу НАТО. Польща має одну з найпотужніших армій у Європі та дедалі активніше претендує на роль одного з центрів європейської безпеки. Тому переговори про майбутнє України без Польщі виглядали б дивно. Те саме стосується країн Північної Європи. Фінляндія, Швеція, Норвегія та Данія мають власний досвід протистояння російській загрозі, а після вступу Швеції до НАТО стратегічне значення північного флангу Альянсу ще більше зросло. Італія зі свого боку є однією з ключових військових та економічних держав ЄС і важливим політичним партнером Вашингтона. Тому консультації з цими країнами – спроба не просто розширити формат, а не допустити розколу Європи на тих, хто домовляється, і тих, кого потім ставлять перед фактом.
Київ отримує додатковий простір для маневру
"Для України поява європейського переговорного треку може мати як переваги, так і ризики. Позитив очевидний: чим більше центрів сили бере участь у процесі, тим складніше перетворити майбутні домовленості на двосторонню угоду США та Росії, яку Києву запропонують просто прийняти. Для України принципово важливо, щоб питання територій, гарантій безпеки, чисельності та спроможності ЗСУ, санкцій проти Росії, використання заморожених російських активів і майбутнього членства України в ЄС та НАТО не вирішувалися без української участі. Водночас існує й інший ризик – надмірна кількість переговорних центрів. Якщо Вашингтон говорить із Москвою, Київ – зі США, E3 – між собою, а паралельно працюють ЄС, "коаліція охочих", Польща, Італія та північні країни, переговорний процес може перетворитися на складну дипломатичну конструкцію, де кожен матиме власні червоні лінії. Для Кремля це, безумовно, можливість грати на суперечностях", – зазначив аналітик.
Москва може спробувати скористатися розколом
За словами експерта, Росія традиційно зацікавлена в тому, щоб розділяти західних союзників. Якщо Москва побачить, що Вашингтон хоче швидкого політичного результату, Франція наполягає на європейських гарантіях, Німеччина – на безпеці континенту, Польща вимагає жорсткої позиції щодо Росії, а Британія намагається не конфліктувати з Трампом, Кремль отримує можливість торгуватися окремо з кожною столицею. Саме тому створення європейського переговорного треку може мати подвійний ефект.
"З одного боку, він посилює Європу. З іншого – якщо європейці не зможуть домовитися між собою, він може продемонструвати їхню слабкість. Чи означає це конфлікт із Трампом? Не обов'язково. Навпаки, найбільш прагматичний сценарій – не конкуренція, а поділ ролей. США можуть вести переговори з Росією щодо припинення бойових дій та основних політичних параметрів майбутнього врегулювання. Європа водночас може формувати власну позицію щодо того, яким має бути післявоєнний порядок: які гарантії отримає Україна, хто забезпечуватиме її безпеку, що буде із санкціями, російськими активами, відбудовою та європейською інтеграцією України. Тоді американський і європейський треки не конкурують, а доповнюють один одного. Але, якщо Вашингтон спробує домовитися з Москвою про принципові речі без Києва та європейських союзників, конфлікт практично неминучий", – зауважив Олексій Воронцов.
Найважливіше – що буде після припинення вогню
Експерт вважає, що європейці, схоже, починають дивитися на переговори не тільки як на спосіб зупинити стрілянину. Їх цікавить питання: хто забезпечить мир після припинення вогню? Саме тут європейська роль стає незамінною. Якщо буде досягнуто припинення бойових дій, Україні потрібні довгострокові гарантії безпеки, озброєння, фінансування, відновлення оборонної промисловості та механізми стримування Росії.
"Франція і Велика Британія вже тривалий час працюють у рамках ширшої "коаліції охочих" над потенційними механізмами післявоєнної безпеки України. Тому для Парижа, Берліна і Лондона переговори – це не лише дипломатія. Це питання майбутньої архітектури європейської безпеки. НАТО також прямо наголошує, що майбутній мир має бути стійким, а Україна повинна мати спроможні Збройні сили та надійні гарантії, здатні стримати нову російську агресію. До чого це може призвести? Найімовірніше, ми спостерігаємо не створення "альтернативних переговорів", а формування другого рівня дипломатії навколо американського треку. Перший рівень – Вашингтон і Москва. Другий – Київ та його європейські союзники. І головна боротьба зараз відбувається не стільки за те, хто сяде за стіл, скільки за те, хто визначатиме правила гри до того, як цей стіл буде остаточно накритий. Якщо E3 зможе залучити Польщу, Італію, скандинавські країни та інституції ЄС, Європа отримає значно сильнішу переговорну позицію. Тоді будь-які домовленості Вашингтона з Москвою доведеться узгоджувати з тими, хто безпосередньо нестиме відповідальність за їх виконання", – зазначив аналітик.
На його переконання, для України це потенційно хороший сценарій, але за однієї умови: європейський переговорний трек не повинен перетворитися на переговори про Україну без України. І саме тут Київ має найбільший простір для дипломатичної гри. Україні необхідно не обирати між Вашингтоном і Брюсселем, Парижем чи Берліном, а домагатися того, щоб усі ці центри сили були прив'язані до однієї базової умови: жодного рішення про майбутнє України без самої України. Бо найбільша небезпека зараз – не те, що Європа ожила дипломатично.
"Найбільша небезпека – якщо Захід знову почне говорити про Україну різними голосами. І саме цього найбільше чекатиме Москва", – підсумував експерт.
Європейський формат вартий рівно стільки, скільки Європа готова покласти на стіл у момент торгу
Доктор політичних наук, експерт Аналітичного центру "Об'єднана Україна" Ігор Петренко вважає, що показова тут не сама ідея включення Європи у переговорний трек, а її таймінг. Першого серпня Марко Рубіо сказав в ефірі Fox News, що найближчими тижнями США спробують зʼясувати, чи вдасться відновити переговори між сторонами. Четвертого Зеленський підтвердив, що Київ розраховує на активність Віткоффа і Кушнера саме в серпні.
"Американський трек ожив – і за два тижні європейці почали будувати конструкцію, у якій їм гарантовано є стілець. Це реакція не на Путіна. Це реакція на союзника. Свою присутність європейці обґрунтовують переліком внесків: ми фінансуємо оборону України, ми даватимемо післявоєнні гарантії безпеки, у нас лежать заморожені російські активи, ми ухвалили двадцять один санкційний пакет. Один зі співрозмовників NYT сформулював ще точніше: ми не можемо покладатися винятково на інших у тлумаченні російських сигналів. Перелік чесний. Двадцять перший пакет ЄС ухвалив двадцять третього липня – банки, криптосервіси, тіньовий флот. Близько двохсот десяти мільярдів євро активів російського центробанку лежать переважно в бельгійському Euroclear. На папері це найсильніша позиція з усіх, що є в гравців навколо цієї війни, крім самих воюючих", – зазначив політолог.
Він уточнює, тільки між "мати ресурс" і "мати важіль" пролягає різниця, якої політичний реалізм не пробачає. Ресурс стає важелем лише тоді, коли власник готовий ним ризикнути.
"Активи лежать четвертий рік і досі не перетворені на репараційний кредит, бо ризик відповіді Москви сконцентрований на одній країні – Бельгії, і вона цілком раціонально не хоче нести його сама. Восьмого серпня Аннегрет Крамп-Карренбауер, Наталі Луазо і Далип Сінгх запропонували вихід: передати активи в управління новій структурі ЄС, залишивши формальним власником російський центробанк. Сама поява такої пропозиції – визнання того, що гроші, які бояться пустити в хід, за столом не рахуються. Друга слабкість – мандат. Е3 претендує говорити від Європи, не маючи на це доручення Європи. У тому ж матеріалі сказано просто: малі держави на кордоні з Росією, балтійські країни й Угорщина, не вірять, що Париж і Берлін представлятимуть їхні інтереси. Червневий епізод із Антоніу Коштою показав, як це працює на практиці: керівник його апарату вийшов на контакт із високопосадовцем РФ, і девʼятнадцятого червня премʼєр Естонії Крістен Міхал публічно назвав ініціативу хибною, додавши, що ЄС не може брати на себе роль посередника. Бельгієць Барт де Вевер Кошту, навпаки, підтримав. Європа не має спільної позиції навіть щодо того, чи можна з Москвою розмовляти взагалі", – зазначив Ігор Петренко.
За його словами, українська позиція тут була сформульована раніше за європейську. Восьмого червня в Лондоні, на зустрічі зі Стармером, Макроном і Мерцом у форматі Е3 плюс Україна, Зеленський сказав, що Європа має бути за столом переговорів, – і одразу назвав ціну входу: внески в PURL і антибалістичні перехоплювачі. Логіка проста: хто платить за небо, той має право говорити про умови. Два місяці по тому європейці почали робити рівно те, про що йшлося.
"Москва відреагувала передбачувано: заступник глави МЗС РФ Галузін звинуватив три країни в тому, що вони підштовхують Україну воювати далі. Самі ж європейські посадовці оцінюють, що Путін наразі не зацікавлений у змістовній розмові, а переговори в їхніх прогнозах зсуваються аж на осінь 2027-го – якщо до того часу російська армія не візьме Донбас. Тобто формат готують не під переговори, які ось-ось почнуться. Його готують під переговори, яких може не бути ще півтора року. І це якраз нормально: страховку купують заздалегідь, інакше вона не страховка. Для України тут одна практична річ. Європейський формат вартий рівно стільки, скільки Європа готова покласти на стіл у момент торгу, – не в заявах, а в рішеннях, які болять. Заморожені активи, санкційний контур, перехоплювачі, гарантії. Поки цей ресурс лежить недоторканим, він виглядає солідно і не важить нічого. Питання, на яке чесної відповіді поки немає: чи зʼявиться в Берліна, Парижа й Лондона політична готовність витратити своє – до того, як за столом почнуть ділити наше", – резюмував експерт.
Також видання "Коментарі" повідомляло – Росія змінює тактику ударів: на Заході попередили про нову загрозу.