Чому волонтери досі купують дрони: хіба держава не тягне

Чому волонтери продовжують купувати дрони: пояснення військової кореспондентки

Військова кореспондентка Юлія Кирієнко пояснила, чому навіть за наявності державних механізмів закупівлі підрозділи продовжують потребувати волонтерської допомоги.

За її словами, наразі існує три основні способи забезпечення підрозділів технологічним майном.

Перший — через військовий маркетплейс Dotchain, де бригади можуть замовляти кодифіковані дрони та інші вироби для фронту. Оплату здійснює Агенція оборонних закупівель. Кожен безпілотний батальйон отримує прямі надходження у розмірі близько 7 млн грн. Для бригади, яка перебуває на лінії фронту, це може становити орієнтовно 35 млн грн з урахуванням усіх воюючих батальйонів.

Другий механізм — субвенції від територіальних громад та міських адміністрацій. Обсяги такої підтримки не є фіксованими й залежать від можливостей місцевих бюджетів.

Третій — система так званих “е-балів”: кількість уражень конвертується у бали, які згодом можна обміняти на продукцію державних кодифікованих виробників.

Втім, як наголошує Кирієнко, навіть сумарні кошти не покривають усіх потреб. Забезпечення одного екіпажу — це не лише самі дрони, а й наземні станції управління, ноутбуки, планшети, акумуляторні системи, щогли, антени, автомобілі, кабелі та інше обладнання.

За її словами, на 1 млн грн, зібраний блогером Іваном Яковиною, вдалося закупити трохи більше трьох десятків дронів P1-Sun. Підрозділ, який їх отримує, збиває приблизно 100 цілей на місяць. Тобто волонтерських дронів вистачає орієнтовно на тиждень роботи лише одного екіпажу перехоплювачів.

Окрім перехоплювачів, у бригаді працюють екіпажі FPV-дронів, пілоти “мавіків”, оператори крилатих безпілотників та підрозділи наземних роботизованих комплексів. Кожен із них потребує окремого технічного забезпечення.

Кореспондентка наголошує, що війна — це надзвичайно дорогий процес, а захист цивільних і військових від повітряних загроз не вимірюється лише цифрами в бюджеті.