Президенти Франції та України дали спільний брифінг після переговорів у Києві. Що могло залишитися за лаштунками? Чи стало російське вторгнення менш імовірним? Чи воно спочатку таким і було? Куди нас ведуть у ракурсі Мінських угод, які знов названі єдиним шляхом для досягнення миру в Україні? Видання "Коментарі" із цими питаннями звернулося до експертів.
Макрон та Зеленський. Фото: Офіс президента України
Візит Макрона, як і попередні, і ті, що будуть далі, слід розглядати як частину загального тиску на Україну
Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик вважає, що Україну продовжують підштовхувати до реалізації політичної частини Мінська.
"Після переговорів Макрона з Путіним це очевидно, – зазначає він. – Путін цього не приховує, висловлюючись фактично риторикою ґвалтівника, говорячи про необхідність України виконувати Мінські угоди так, як це бачить Москва: "Подобається не подобається – терпи, моя красуня". Це наратив саме ґвалтівника. Від Макрона ж у Києві ми почули повторення мантр про непорушність Мінських угод. Що це, мовляв, єдиний документ, за допомогою якого можливе мирне рішення. Хоча, гадаю, Макрон і Зеленські розуміють, що це ритуальна фраза, яка не має додаткової вартості".
Важливим експерт називає заяву Макрона про те, що Київ зробив поступку у вигляді відкликання із Ради законопроекту про особливий режим реалізації державної політики в умовах перехідного періоду в ОРДЛО та Криму.
"Це був важливий законопроект, який посилював наші переговорні позиції. Фактично підривав російський наратив у Мінському процесі. Відкликання цього законопроекту Єрмак і весь Офіс президента намагалися подати, як дотримання рекомендації Венеціанської комісії, яка побачила там якісь невідповідності. Але в ОП, коли їм потрібно, не звертають уваги на рекомендації "Венеціанки". А тут очевидна маніпуляція. І явна поступка Києва. Поступка не критична, але знакова", – наголошує Віталій Кулик.
На його думку, Макрон має своє бачення щодо стабілізації ситуації на Донбасі. Він, наприклад, підтримує ідею паралельної реалізації заходів, які були вжиті у 2016 році – так звані кластери. Але нічого нового тут нема, вважає експерт.
"Як я розумію, справжньою місією Макрона в Москві було позначити якусь європейську лінію готовності до розмови зі стратегічних напрямків загалом. І саме тут потрібно шукати джерело оптимізму Макрона, коли він каже, що протягом кількох тижнів є шанс домовитись із РФ – і провести деескалацію, – пояснює Віталій Кулик. — Втім, що вторгнення зовсім не неминуче — було й так зрозуміло. Росія та Захід просто виконували ритуальні танці навколо теми ескалації. При цьому ми втрачаємо фокус уваги у всій цій історії із "вторгненням". Замість вимоги від РФ реального виконання того, що вона має зробити на Донбасі (припинити обстріли, вивести війська, розблокувати КПВВ, провести обмін полоненими) ми говоримо про якусь деескалацію. При тому, що остання належить до сфери торгівлі загрозами".
Деескалація та деокупація – різні речі, наголошує експерт. Росія ж продає Заходу ескалацію, а він її із задоволенням купує, бо це вирішує для нього багато важливих внутрішніх проблем. І створює умови для перезапуску відносин із РФ у глобальній перспективі. Тому Захід за цю уявну загрозу вторгнення вчепився. І тепер разом із Росією намагається продати це Києву, вважає Віталій Кулик.
Він упевнений, що візит Макрона, як і попередні, і ті, що будуть далі, слід розглядати як частину загального тиску на Україну в частині виконання Мінських угод.
"Нагадаю, що 6 лютого, перед відбуттям до Москви та Києва, Макрон в інтерв'ю говорив, що для РФ абсолютно правомірно порушувати питання власної безпеки. І що кінцевою метою Путіна є не захоплення України, а перегляд відносин із НАТО та Євросоюзом. Фактично, французький президент говорив про новий баланс відносин із Москвою та ЄС. І наголошує на необхідності поважати інтереси РФ у сфері безпеки. Таким чином, – зазначає експерт, – йдеться про стратегічну безпеку, про розподіл сфер впливу, про не розміщення в Україні стратегічних наступальних озброєнь, систем, які нібито загрожують російській безпеці. Росія ж лякала, що НАТО може встановити в Україні систему протиповітряної оборони на кшталт тієї, що американці встановили у Південній Кореї для протидії Північній Кореї та Китаю. Системи, здатної збивати ракетні запуски з боку РФ. Саме це є ціною питання, довкола цього відбуваються основні танці".
А для України тут, на думку Віталія Кулика, заготовлено позицію, за якої Зеленському пропонують вибір без вибору.
"Його підштовхують до виконання політичної частини "Мінська", обіцяючи якусь "подушку безпеки". Мовляв, ми вирішуватимемо глобальні питання безпеки з урахуванням українських інтересів. Але це не працює. Якщо на Банковій не самогубці (хоч іноді складається таке враження) або не саботажники на користь РФ, то вони розуміють – щойно заговорять про щось предметне у ракурсі виконання політичної частини "Мінська" без реалізації питань безпеки, то отримають внутрішньополітичну нестабільність. А це криза з багатьма невідомими", – резюмує Віталій Кулик.
Фактично йде пояснення Україні, чому потрібно на все погодитись
Експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" аналітичного центру Український інститут майбутнього Ігор Тишкевич також вважає, що Росія не збиралася вторгатися до України.
"Так, ми бачимо нагнітання із боку Заходу. На тлі консультацій, переговорів між США та РФ окремо по лінії ЄС-РФ. Щодо Росії – треба пам'ятати загальну тактику підвищення ставок, яка притаманна російській дипломатії. Щодо США, то після провалу в Афганістані кейс, що виникла загроза світової війни, а президент Байден, як ангел у тілі, їй запобіг, – добрий кейс, який сподобається виборцям. А у 2022 році у США, до речі, проміжні вибори до Конгресу", – зазначає Ігор Тишкевич.
Розмови про війну, нагнітання – це, серед іншого, питання про дії Києва щодо деескалації ситуації, вважає він.
"Зауважу, що Блінкен, Боррель, Бербок, Макрон – всі говорять про "Мінськ-2". І РФ теж говорить про "Мінськ-2". І це точно не випадковість", – упевнений експерт.
Він нагадав, що у січні цього року у "Комерсанті" з'явився текст пропагандиста Володимира Соловйова "Путівник з війни. Чому Мінські угоди не стануть мирними". І два останні абзаци там чітко перегукуються з тим, що відбувається зараз. Йдеться про те, що переговори щодо Донбасу не слід сприймати окремо від запущеної на тлі очікування "великої війни" дискусії Росії та Заходу щодо гарантій безпеки. Де українське питання – не на останньому місці.
"Для Москви програма-максимум – назавжди закрити Україні дорогу до НАТО. Причому гарантувати це має сам альянс, – пише Соловйов. – Але така поступка була б для Заходу надто принизливою і не дуже реалістичною. Інша справа — реінтеграція Донбасу в Україну на особливих умовах, прописаних у Мінських угодах. Формально ні США, ні ЄС, ні НАТО тут нічим не поступаються: українська влада відповідає сама за себе. Але ясно, що за такого розкладу ОРДЛО стане серйозною перешкодою на шляху Києва до євроатлантичних структур, що може влаштувати Росію. Залишилося пояснити владі України, чому їм потрібно на все погодитись".
І ось зараз, наголошує Ігор Тишкевич, фактично йде пояснення Україні, чому треба на все погодитись. З одного боку – з російського напрямку. З іншого боку – із Заходу. Київ примушують і примушуватимуть до компромісів, упевнений експерт.
Читайте також на порталі "Коментарі" – Володимир Зеленський відреагував на їдкі слова Путіна про Україну.
Читайте Comments.ua в Google News
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.