Психологічна підтримка під час війни: де шукати, на що розраховувати

Більше року українці живуть у стресі. Особливо родини військових та сім’ї, що переживають біль втрати. Як підтримати чоловіка чи сина, який щодня дивиться в очі смерті? Як зберегти своє ментальне здоров’я, сім’ю і вирішити купу проблем?

Під час війни психологічної підтримки потребують практично всі (фото з відкритих джерел)

Випробування війною проходять далеко не всі пари – навіть серед цивільних, у яких були ідеальні стосунки (яскраве тому підтвердження – розлучення актора Тараса Цимбалюка). Що вже говорити про родини військових! Люди, які раніше читали думки одне одного, починають говорити начебто на різних мовах. І добре, якщо взагалі говорять – чоловіки замикаються в собі або поводяться агресивно, жінки не знають, що з цим робити. Здається, це кінець – сім’я розпадається…

 "Коли людина перебуває в зоні ризику, стає учасником воєнних дій або свідком якихось драматичних моментів (загибель побратимів, тощо), це може мати психотравмуючий вплив на нервову систему, – пояснює Наталія Умеренкова, психолог, кандидат психологічних наук, директор ГО "Громадський рух "Жіноча Сила України". – Після цього необхідна адаптація і відновлення, і в кожного вони будуть проходити по-своєму. В період адаптації може спостерігатися збудження нервової системи, проблеми зі сном, підвищена тривожність або депресивні стани. Найближче оточення стає з одного боку великою підтримкою (саме соціальне середовище є базовою основою, яка сприятиме психологічному відновленню). Але це оточення повинно розуміти, коли потрібно залучати сторонню допомогу (зокрема психологів), яка може бути потрібна не тільки військовому, а й їм. Саме з метою надання фахової допомоги з березня 2022 року в Україні почав діяти проєкт "Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців", заснований нашою ГО. З 10-ї ранку до 8-ї вечора щодня працює гаряча лінія, на яку можуть звернутися як військові, так і дружини та матері військовослужбовців, які потребують психологічної консультації стосовно свого стану або стану своїх близьких чи стосунків у сім’ї. Також ми створили онлайн-групи підтримки для дружин і матерів та проводимо індивідуальні консультації психологів".

 За останній рік війни фахівці ГО "Громадський рух "Жіноча Сила України" опрацювали на телефонній лінії більше 3 000 звернень. А могло б бути набагато більше. Просто не всі знають про таку можливість допомоги. Також проблема в тому, каже пані Наталія, що в нас не прийнято звертатися за психологічною підтримкою. Дружина одного військового зізналася, що два місяці наважувалася зателефонувати на гарячу лінію. Вона радіє, що є можливість поспілкуватися по телефону, бо зробити це наживо чи хоча б онлайн для неї надто складний крок.

"Найчастіше до нас звертаються жінки, які відчувають емоційне виснаження через участь чоловіка у війні або коли спостерігають зміни у спілкуванні з чоловіком – він став замкнутий, відчужений, менш емоційний, – пояснює Наталія. – Вони у відчаї. Їм здається, що сім’я розвалюється, а як цьому зарадити – не знають. Ми пояснюємо, які зміни відбуваються в нервовій системі людини в умовах бойових дій, чому це не завжди говорить про порушення стосунків і як жінка може перебудувати їхню комунікацію, щоб зберегти стосунки в цих умовах. Або, наприклад, чоловік телефонує дружині і каже щось на зразок: "Все, я вже цього не вивожу. Краще мені тут померти". Звичайно, це лякає жінку. Вона не розуміє, що має говорити у відповідь і як себе поводити, щоб підтримати його в такій розмові. І як взаємодіяти, коли кохана людина повернеться додому. Наше завдання – підказати їй, як вистояти в цій ситуації самій і як підтримати партнера. Відсотків 80 психологічних звернень, які до нас надходять останні місяці, саме про те, як допомогти собі і як взаємодіяти з партнером".

Загалом це один з найважливіших моментів – з кимось поговорити. Якщо жінці немає з ким розділити свої переживання, вона спочатку звужує до мінімуму коло соціального спілкування, а згодом залишається сам на сам зі своїми думками. Це виснажує емоційно і фізично – досить часто вливає і на здоров’я. В таких випадках дуже ресурсними стають групи підтримки, де жінки мають схожий досвід, розуміють та підтримують одна одну і де на допомогу може прийти кваліфікований психолог, який модерує такі групи.

 "З травня минулого року ми провели вже більше 130 групових заходів – окремо для мам і дружин. І бачимо, що групова взаємодія дуже ефективна. Але комусь крім цього потрібна індивідуальна робота з психологом, і ми її теж забезпечуємо", – продовжує Наталія.

 Але зізнається, що цього замало.  

 "Наша команда працює над тим, щоб психосоціальна підтримка з’явилася в армійській структурі. Тоді ще на етапі, коли людина вступає до лав Збройний сил, буде здійснюватися профілактика психологічних проблем. Це турбота не тільки про самого військового, а й про його родину. Поки він знаходиться на службі, члени сім’ї повинні відчувати підтримку і з боку військового підрозділу, і з боку громади. Такої саме підтримки військовий потребуватиме, коли стане ветераном. Тому в громаді, де він живе, повинна бути можливість онлайн і офлайн консультацій, реабілітаційного відновлення – окремо для військових і спільно для сімей, організовуватися різні відновлювальні заходи – виїзди в інші міста на 7-14-21 днів. Інформація про ці послуги має звучати з кожної праски! В громадах має бути організований патронаж допомоги сім’ям, які перебувають у складному стані, бо чим гірше людина себе почуває, тим нижче вірогідність того, що вона звернеться за підтримкою. І обов’язково має проводитися роз’яснювальна робота, щоб кожен знав не тільки, яку допомогу може отримати, а й що це дасть. Тобто це повинні бути дуже різні форми допомоги".

 Пані Наталія розповідає, що в лютому цього року в Головному управлінні морально-психологічного забезпечення було створено Управління соціального супроводу.

"Його завдання – організувати в підрозділах соціальний супровід членів сімей військовослужбовців. Окрім того, Міністерство оборони озвучило програму "Рекавері", яка передбачає психологічне відновлення військових разом з членами сімей. Наразі ці проєкти відпрацьовуються. Тож на сьогоднішній день психологічна підтримка членів сімей військовослужбовців забезпечується в основному силами громадських організацій та подекуди на місцевому рівні – ініціативами у великих громадах".

 В громадах докладають неабияких зусиль, аби всі, кому необхідна психологічна підтримка, могли її отримати. Особливо гостро ця проблема стоїть у Кременчуці Полтавської області. З моменту повномасштабного вторгнення місто стало свого роду  волонтерським хабом, оскільки сюди приїжджає багато людей з небезпечних регіонів. Тут проживає приблизно 7000 захисників та мінімум 21000 членів їх сімей.  

 Альона Марченко, співзасновниця ГО "ПроКачай Себе", опікувалася психологічною підтримкою населення ще до війни. Після 24 лютого разом зі своєю командою розгорнула діяльність у волонтерському хабі, через який йшла велика кілька ВПО з різних регіонів. Саме там, каже вона, стало зрозуміло, що проблема набуває небачених масштабів. Тому на базі своєї громадської організації разом з Ольгою Масловою створила простір для допомоги населенню. Здебільшого з людьми працювали в індивідуальному форматі. Проте в ході роботи виявилося, що вони потребують групової підтримки.

 "Відсутність так званих кіл підтримки для людей, які відчувають горе та втрату, була проблемою й раніше, – розповідає сайту "Коментарі". – Їх немає на базі державних організацій. А людям  хотілося знайти якийсь безпечний простір, поділитися своїм горем і з допомогою фахівця прожити цей стан. Війна цю проблему підсвітила. Особливо це було помітно, коли в нашому місті сталася трагедія – "приліт" в ТРЦ "Амстор", де перебувало більше тисячі цивільних. Тоді загинуло понад 20 людей. Їхні родичі зверталися до нашої організації і говорили про те, що їм вкрай не вистачає можливості  поспілкуватися з тими, хто має таку ж проблему і хто їх зрозуміє. Навіть після того, як з допомогою фахівця їм вдавалося подолати гостру стресову реакцію, був запит на коло підтримки. Люди не знають, як жити далі без найближчої людини. Адже наскільки б емпатичними більшість з нас не була, ми не можемо зрозуміти, який біль переживає той, хто когось втратив. Можемо собі це тільки уявити. Безумовно, індивідуальна робота з фахівцем дає позитивні результати. Але досвідчений психолог допоможе групі пропрацювати цей стан і ефективніше подолати всі емоційні бар’єри".

 В ГО "ПроКачай Себе" використовують багато методик роботи з особами, які потребуть психологічної підтримки. Одна з них практикується для людей, котрі переживають біль і втрату – виготовлення свічок. Кожен робить свою і запалює її, проговорюючи ті слова, які хоче сказати людині, котрої  вже немає.

 "Дана техніка підходить для роботи і з дорослими, і з підлітками, – пояснює пані Альона. – Це мжливість прожити біль, який живе в душі, шлях до зцілення. Найглибший каталізатор, який посилює травматичну ситуацію, – проживання горя в самотності. Якщо про це ні з ким не говорити, це погіршує всі реакції людини і може мати серйозні наслідки – аж до самогубства. Тому не тримати все в собі, виговоритися надзвичайно важливо".

 За словами пані Альони, не тільки власний досвід, а й досвід інших країн – зокрема США, Канади, Данії – говорить про те, що груповий формат підтримки найефективніший.

 Перейнявши його і адаптувавши до українських реалій, клуб документального кіно, який працює при нашій ГО, ініціював створення такого простору в Кременчуці в рамках адвокаційного проєкту, підтриманого Мережею DOCU/CLUB. Це не одноразова  ініціатива – зібрали групу людей, попрацювали з нею, відпусти – і все. Ні! Ми хочемо, щоб ці простори функціонували постійно, щоб кожен українець кожного дня міг звернутися за психологічною допомогою. Зараз всі зусилля нашої великої команди спрямовані на розроблення адвокаційного проєкту "Коло підтримки для родин військових", який допоможе людям об’єднуватися і разом переживати болючі емоції. Сподіваємося, міська рада, якій збираємося його направити, це затвердить".

 Один з інструментів підсвічення проблематики в даній адвокації – кінопокази. За словами пані Альони, він досить ефективний.

 "На одному із недавніх заходів ми переглянули документальний фільм про центр психологічної допомоги  "Добре горе" в Нью-Джерсі, який працює з групами. На цей перегляд запросили і фахівців, щоб показами їм, що саме хочемо зробити в нашому місті".

Про користь кінопоказів говорить і засновниця ГО "Лідерка" Оксана Козловська.

"Коли я започаткувала свою громадську організацію  і шукала можливості для її розвитку,  натрапила на навчання від кіноклубу Docudays UA – як правильно проводити кінопокази. Мене це зацікавило, оскільки завдяки документальним фільмам можна підтримувати різні важливі теми. Тепер ми обговорюємо їх з дівчатами, які приходять до нас за психологічною підтримкою. Раніше вони дивилися в основному серіали. Ми ж показуємо стрічки про українців, про їхні проблеми і про способи розв'язання цих проблем. От нещодавно, наприклад, дивилися фільм "Остап" – про двох братів, один з яких обороняв Донецький аеропорт і потрапив у полон, а інший у цей час жив у Львові. Там дуже гарно описані їх переживання і їхньої мами – дуже мудрої, позитивно налаштованої жінки. Під час обговорення дівчата дійшли висновку, що це абсолютно правильна позиція – вірити в краще, адже негативні думки вбивають будь-яку надію".

Проте одними тільки фільмами жінку, в якої чоловік на передовій або зник безвісти, не заспокоїш.

"У Кременчуці працює міська комплексна програма "Захисник України", яку було прийнято з метою посилення соціального забезпечення та захисту захисників України, членів їх родин та ВПО, – розповідає пані Оксана. – Але в ній відсутня програма профілактики важких психологічних станів, проведення комплексних заходів психосоціальної підтримки. Тому у кіноклубі Docudays UA, який діє при нашій ГО, ми вирішили домогтися внесення змін у міську програму "Турбота", запустивши адвокаційний проєкт "Турбота про важливих". Він впроваджується завдяки підтримці мережі DOCU/CLUB, що фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. Це не одноразова кампанія, а початок системної роботи.

 Навіть волонтери потребують психологічної підтримки! Всі від них чогось хочуть, вони постійно щось "повинні". Морально це дуже виснажує. Тому ми вчимо їх це "повинні" не брати близько до серця.   Або, наприклад, дуже часто чую: "У чоловіка скоро ротація, прийде додому. А я не знаю, як з ним спілкуватися. Він дуже змінився – став замкнутим і емоційним. Наче інша людина". Жінці хочеться поговорити, розповісти, що трапилося на роботі, як справи у дітей. А чоловікові це не цікаво – він думками на війні, його подібні "дрібниці" дратують. Для жінки його байдужість – психологічна травма. Вона в розпачі. Зазвичай можна вилити душу подругам, порадитися з ними, але не в цій ситуації. Її однак не зрозуміють. Їй потрібне коло підтримки – співрозмовниці, які стикаються з такими самими проблемами і можуть щось підказати з власного досвіду: "А я спробувала ось такий підхід до чоловіка – попросила його скопати грядку. Поки копав, трохи розговорився. Я його вислухала, щось уточнила – він відповів. Так слово за слово – і трохи його попустило". Щоправда, в групах підтримки "новачки" спочатку почувають себе некомфортно і мовчать. Але побачивши, що дівчатам, які розповідають про свої біди, стає легше, і самі вже на 2-3 занятті починають говорити. А далі, якщо бачу в цьому необхідність, пропоную їм індивідуальні консультації психолога".

Команді пані Оксани допомагає в роботі й досвід колег.

 "Наші івано-франківські колеги з ГО "Дружини воїнів" вже добре освоїли цю, скажімо так, техніку спілкування з нашим захисником – як до нього підійти, розговорити і потім підвести до думки, що йому потрібна допомога психолога. Починати вони радять з тактильної взаємодії – доторкнутися, взяти за руку, обійняти. Але це все робиться дуже обережно, ненав’язливо і не відразу".

 Попереду в психологів і громадських організацій ще дуже багато роботи. Але вони її не бояться. Головне, кажуть, щоб усі, хто потребують їхньої допомоги, не замикалися в собі і не переживали свої страхи на самоті. Разом ми переможемо все!

Читайте Comments.ua в Google News