Ефект "ждуна": чому Україна не може відкрити коридори в РФ для проросійських цивільних на лінії фронту

Війна у підвалах: чому за роки вторгнення Київ і Москва так і не врегулювали проблему цивільних коригувальників

Вони залишаються у напівзруйнованих містах під шквальним вогнем, ховають дітей від евакуаційних груп "Білий янгол" та потайки чекають на окупацію, паралельно зливаючи позиції ЗСУ ворогу. Проблема так званих "ждунів" у прифронтових зонах за роки повномасштабної війни стала одним із найгостріших безпекових та моральних викликів для України.

Чому за цей час влада не створила прямі коридори для виїзду таких громадян на територію РФ, аби убезпечити військових, поліцію та ДСНС і розв'язати руки Силам оборони? Gровідні нейромережі розбиралися у юридичних пастках, воєнних ризиках та цинічній грі Кремля, яка заважає вирішити це питання.

Невирішеність питання проросійськи налаштованих громадян у зонах бойових дій (так званих "ждунів") зумовлена жорсткими обмеженнями міжнародного гуманітарного права, безпековими ризиками та радикальною відмінністю у стратегічних цілях Києва та Москви, йдеься в аналізі Gemini від Google.

Пропозиція створити прямі "коридори в Росію" з лінії фронту для цієї категорії населення виглядає логічною лише на перший погляд. На практиці її реалізація є неможливою з низки глибоких причин.

1. Юридичне та гуманітарне право (Пастка для України)

• Заборона примусової депортації: Міжнародне право суворо забороняє державі примусово висилати своїх громадян до країни-агресора, навіть якщо вони мають проросійські погляди.
• Звинувачення у колабораціонізмі: Легальне вивезення людей до РФ без вироку суду порушує українське законодавство.
• Тавро "держави-терориста": Організація офіційної евакуації українців у Росію на міжнародному рівні трактувалася б як сприяння депортації, що юридично послабило б позиції України в МКС.
• Примусова евакуація дітей: Навіть примусова евакуація дітей із зони бойових дій (яка діє в Україні) юридично обмежена вивезенням виключно на підконтрольну Україні територію з одним із батьків або опікуном.

2. Військові та безпекові ризики

• Миттєвий злив інформації: Організація гуманітарного коридору безпосередньо через лінію бойового зіткнення вимагає режиму "тиші". Росія використовує такі паузи для ротації, перегрупування та мінування.
• Канали для диверсій: Подібні коридори стали б ідеальним шляхом для проникнення російських ДРГ на підконтрольну Україні територію під виглядом цивільних, що повертаються.
• Фільтрація на місці: Виявлення коригувальників вогню та колаборантів є завданням СБУ та контррозвідки. Надання їм "зеленого світла" на виїзд до РФ — це добровільна відмова від притягнення злочинців до кримінальної відповідальності.

3. Політична позиція Російської Федерації

• Кремлю не потрібні "евакуйовані": Для російської пропаганди набагато вигідніше, щоб ці люди залишалися в підвалах під обстрілами. Вони слугують "живим щитом" та картинкою для медіа про "страждання цивільних від рук ЗСУ".
• Інструмент легітимізації: Росія використовує факт наявності цивільних у знищених містах (як-от Бахмут, Авдіївка чи Вовчанськ), щоб заявляти про "звільнення" місцевого населення, а не про загарбання порожніх руїн.

Порівняльний аналіз позицій сторін

Резюме

Створення коридорів до РФ для проросійських громадян під час запеклих боїв не вирішить проблему "ждунів". Для України це означало б капітуляцію перед міжнародним правом та легалізацію зрадників. Для Росії — втрату пропагандистського козиря. Питання безпеки військових та ДСНС у прифронтових зонах має вирішуватися виключно шляхом посилення українського законодавства щодо примусової евакуації у безпечні регіони України та жорсткої роботи контррозвідки з виявлення коригувальників на місцях.

ChatGPT від Open AI наголошує, що понад чотири роки повномасштабної війни Україна стикається з проблемою людей, які відмовляються залишати населені пункти, що перебувають під загрозою окупації. Частину таких людей називають "ждунами" — тими, хто очікує приходу російських військ і після окупації готовий виїхати до Росії або залишитися під її контролем.

Чому держава досі не знайшла остаточного рішення?

Проблема має кілька вимірів. По-перше, Україна не може просто розділити громадян за політичними поглядами та запропонувати "проросійським" виїхати до країни-агресора. Відмова від евакуації сама по собі не є злочином. Інша справа — свідома передача ворогу інформації про позиції ЗСУ, допомога диверсантам, перешкоджання евакуації дітей чи інша допомога противнику. Такі дії мають отримувати правову оцінку.

По-друге, присутність цивільних у зоні активних бойових дій створює додаткові ризики. Військові, поліцейські та рятувальники змушені працювати там, де кожна додаткова цивільна особа може стати потенційною жертвою або ускладнити виконання завдань.

Водночас ідея створити окремі "коридори до Росії" виглядає простою лише на перший погляд. Це породжує складні питання міжнародного права, безпеки та відповідальності держави за громадян, які фактично передаються противнику. Тому ключове рішення — не "відправляти ждунів до Росії", а максимально ефективно проводити обов'язкову евакуацію із зон активних бойових дій.

Чат-бот робить висновок, що людей, які просто не хочуть залишати домівки, потрібно переконувати й евакуювати; тих, хто приховує дітей або перешкоджає евакуації, — притягувати до відповідальності; а тих, хто допомагає ворогу, — розглядати вже в площині кримінального законодавства. Головний принцип має бути простим: цивільні не повинні залишатися заручниками війни, а військові — ризикувати життям заради їхнього порятунку там, де евакуацію можна було провести завчасно.