Чи ризикне Лукашенко відкрити другий фронт проти України: три приголомшлиів сценарії не тішать

Попри всі заяви білоруського правителя, Лукашенко спроможний лише надавати територію як плацдарм для росіян, виконувати роль ремонтного цеху та відволікати сили ЗСУ брязканням зброєю на кордоні

Останні заяви самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка про розосередження Сил спеціальних операцій уздовж українського кордону знову привернули увагу до північного напрямку. Попри запевнення Мінська, що йдеться виключно про "забезпечення безпеки", в Україні вкотре заговорили про можливість нового загострення. Однак чи справді Білорусь має ресурси для масштабної атаки, подібної до тієї, яку Росія здійснила у лютому 2022 року? Портал "Коментарі" вирішив дізнатися думку трьох моделей штучного інтелекту з цього приводу.

За версією чат-боту ChatGPT, порівнювати військовий потенціал Білорусі та Росії некоректно. Росія має одну з найбільших армій світу, величезний запас ракетного озброєння, стратегічну авіацію, потужний військово-промисловий комплекс і можливість вести затяжну війну. Білорусь таких ресурсів не має. Її армія налічує близько 45–50 тисяч військовослужбовців, значна частина яких виконує оборонні функції, а не готується до наступальних операцій.

Крім того, навіть у разі ухвалення рішення про напад Мінськ зіткнувся б із серйозними труднощами. З 2022 року Україна суттєво зміцнила північний кордон: побудовано багаторівневі фортифікації, мінні поля, протитанкові рови та інші інженерні загородження. Українські військові також мають значно більший бойовий досвід, ніж на початку повномасштабного вторгнення.

Водночас повністю відкидати ризики не варто. Територія Білорусі й надалі може використовуватися Росією для запуску ракет, ударних безпілотників, перекидання військ або проведення диверсійних операцій, а Лукашенко залишається ключовим союзником Кремля.

Чат-бот Copilot стверджує, що питання про те, чи може Олександр Лукашенко завдати Україні такого ж потужного військового удару, як Путін, виглядає радше політичним, ніж військовим. Білорусь має обмежені ресурси: її армія значно менша за російську, а військово-промисловий комплекс не здатний забезпечити масштабні операції. Лукашенко може дозволити використання білоруської території для запуску ракет чи розміщення російських військ, але самостійно організувати масований наступ він не здатен. Це означає, що його роль у війні — допоміжна, а не визначальна.

Водночас небезпека полягає в іншому. Лукашенко може стати інструментом для Путіна, дозволяючи Росії атакувати Україну з півночі, що створює додатковий фронт і змушує Київ розпорошувати сили. Навіть кілька ракетних ударів із території Білорусі чи демонстративне стягування військ до кордону здатні викликати напругу й психологічний тиск на українське суспільство.

На думку чат-боту Gemini, Лукашенко фізично та військово не здатний завдати Україні удару, зіставного за масштабом і руйнівністю з російським. Головна причина — неспівмірність потенціалів. Боєздатний костяк білоруської армії становить лише 15–20 тисяч осіб, що не йде в жодне порівняння з угрупованням РФ. Мінськ не має стратегічної авіації, флоту та потужного ВПК для масованих ракетних атак. Поодинокі комплекси "Полонез" чи "Іскандер" не замінять тисяч ракет і дронів, які випускає Москва.

Крім того, український північний кордон щільно замінований та укріплений. Спроба сухопутного прориву обмеженими силами призведе до швидкого розгрому білоруських частин, що спровокує бунт усередині країни та загрожуватиме падінням самого режиму.

Загалом усі три версії ШІ переконані, що на сьогодні Білорусь не має військового потенціалу, щоб самостійно завдати Україні удару масштабу російського вторгнення 2022 року. Основна небезпека полягає не в можливостях армії Лукашенка, а в тому, що білоруська територія може й надалі використовуватися Кремлем як плацдарм для тиску на Україну. Саме тому північний кордон залишається одним із пріоритетних напрямків оборони, навіть якщо ризик масштабного наступу з боку Білорусі наразі оцінюється як обмежений.

Як вже писали "Коментарі", політична криза, яка загострилася після протестів у Києві, стала сигналом про глибші суспільні запити, ніж просто невдоволення окремими кадровими рішеннями влади. Таку думку висловив політолог Євген Магда, коментуючи настрої, що сформувалися навколо так званого "картонкового Майдану".