Чи адекватно, що Україна бʼє по своїм територіям

Після ударів по Маріуполю в Україні знову заговорили про «моральність» атак по енергетиці окупації — але, за словами Петра Андрющенка, така логіка працює на користь ворога

Радник мера Маріуполя Петро Андрющенко заявив, що дискусії про нібито "неетичність" ударів по енергетичній інфраструктурі на тимчасово окупованих територіях є стратегічно хибними і фактично грають на руку Росії.

Коментуючи наслідки ударів по Маріуполю, Андрющенко звернув увагу на популярний аргумент "ми не такі", який часто використовують у війні як моральний маркер. За його словами, ця формула звучить красиво й шляхетно, але в реальності має дуже конкретні й небезпечні наслідки, коли з неї випливає рішення зберігати комфорт у тилу окупації.

Він наголошує, що турбота про побутові умови цивільних на окупованих територіях автоматично працює проти України — не емоційно, а демографічно, економічно й довгостроково. За цієї логіки окупація починає вигравати конкуренцію за залюднення: звідти менше виїжджають, бо там безпечніше у побутовому сенсі — є світло, вода, робота, не літають дрони і не ведуться щоденні обстріли.

Андрющенко підкреслює, що робота там — на окупанта, але для частини населення, яке живе "поза політикою", це не аргумент. До цього додається російський бізнес, системне завезення колоністів і формування повноцінного середовища нормалізації окупації. Маріуполь, за його словами, — не виняток, а модель.

Для контрасту він наводить приклад прифронтових територій, підконтрольних Україні. Населені пункти поблизу Дніпра на правому березі часто зруйновані повністю або частково, пересування вулицями небезпечне через дрони, обстріли та міни, діти евакуйовані, комунальні послуги відсутні. Херсон і Нікополь, за його словами, є яскравими прикладами цієї реальності.

Водночас на лівому березі — у Новій Каховці та в напрямку Енергодару — світло є частіше, ніж немає, працюють окупаційні адміністрації й школи з очним навчанням. Діти сидять за партами, паралельно відбуваються "патріотичні" заходи, прапорці, пісні та повний цикл ідеологічної обробки.

У такій ситуації, наголошує Андрющенко, збереження комфорту в тилу окупації не є гуманізмом. Це демографічний подарунок ворогу, стимул залишатися, умови для закріплення та середовище, де виростають діти, для яких окупація виглядає нормою, а не катастрофою.

"“Ми не такі” не повинно означати “ми граємо проти себе”", — підсумував він, підкресливши, що війна — це не конкурс етичних декларацій, а конкуренція за територію, людей і майбутнє. Залишаючи окупації світло, школи й ілюзію стабільності, Україна ризикує програти цю боротьбу в довгу.