Чи зможуть у Раді перестати називати "українцями" тих, хто за кордоном
Чи законно українців за кордоном позбавляти права обиратися, пояснили експерти
Член комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олег Дунда висловив думку, що усі, хто перебуває за кордоном понад шість місяців і не повертається в Україну, найближчим часом позбудуться права бути обраними в Україні. Це буде втрата так званого "політичного українства". Чи має право на життя такий законопроект? Чи не буде це причиною для багатьох біженців взагалі відмовитися від думки повернутися в Україну? Чи мають все ж таки право особи, які наразі під час війни перебувають за кордоном у разі оголошення виборів стати кандидатами на президентство, депутатство та ін.? На ці питання для порталу "Коментарі" відповіли експерти.
Політолог та експерт Українського Інституту Політики Микита Трачук вважає, що такі висловлювання не працюють на єдність та на повернення українців з-за кордону. Очевидно, що це лише посилює якийсь негатив у суспільстві, це розколює суспільство, наголошує експерт.
"Я думаю, що це особиста думка пана Дунди. Він вже не вперше висловлює такі радикальні думки, тому я вважаю, що це окрема думка окремого депутата, яка не має якогось всенаціонального значення.
З іншого боку тут варто усвідомлювати, що для багатьох людей не зрозуміло, що таке "політичне українство" і що їм взагалі дає право обиратися. Я думаю, що 90 відсотків українців за кордоном не мають бажання ставати депутатами та кудись балотуватися", – зазначає Трачук.
За його словами, щодо того, чи мають право люди, які були десь за кордоном, обиратися і бути обраними, може бути дуже широка дискусія.
"Бо з одного боку законодавство цього не дозволяє. Особливо, якщо ми кажемо про президента України. З іншого боку, бували в історії України випадки, коли люди, пам’ятаєте, "десант" іноземців у 2014-2015 роках, коли вони ставали на керівні посади.
Мені здається, що зараз про це казати складно, тому що з цього приводу після війни має бути широка дискусія.
Якщо людина не пройшла весь цей біль, жах з Україною, чи має право вона кудись обиратися. Якщо вона всю війну, а війна може тривати дуже багато років. Якщо вона триватиме 5-10 років, і людина вже просиділа десь за кордоном, вже має якісь документи, можливо, навіть громадянство іншої країни, то повернутися в Україну вона звичайно має право, але обиратися – це вже дискусійне питання. Бо це вже може бути людина, яка абсолютно відірвана від реалій країни, яку вона теоретично має намір представляти", – підкреслює експерт.
Політолог Максим Гончаренко наголошує, що бажання позбавити людей "політичного українства" - програшна позиція вже по своїй суті. Це – відчуження людей від держави. Фактична артикуляція тези: "ви для нас – ніхто". Для багатьох вона може стати останнім аргументом у відповіді на питання "чи треба повертатися в Україну?". І відповідь тут буде не на користь повернення.
"Найбільш руйнівною ця ідея стає зараз, бо докорінно суперечить державницькій позиції, щодо заохочення громадян та громадянок до повернення. Політика заохочення зрозуміла: після війни Україна має відновлюватися. У цьому їй потрібні люди. Це логічно та стратегічно вірно. За таким сценарієм, закликати до повернення – цілком обґрунтована позиція.
Навіть якщо людина має якісь острахи повернутися зараз – це не заперечує того, що після війни певна кількість українців та українок повернуться. Як результат, ми отримуємо хоча б і не усіх, але певну кількість людей, які будуть працювати в Україні та на Україну. І мова тут не тільки про те, що люди, які були за кордоном принесуть європейський досвід. Вони принесуть і європейські вимоги. Як активні політичні суб’єкти, вони створюватимуть запит у суспільстві на прогрес самої системи. Покращення соціальних, політичних, фінансових інституцій тощо. Тому такий підхід і у короткостроковій (відбудувати економіку держави після війни), і у довгостроковій (політичні та соціальні зміни) перспективі має сенс", – наголошує політолог.
На думку Гончаренка, замість логіки та стратегії нардепом нам пропонується демонстративний жест: шукати, хто, де, та скільки був під час війни і вже з цього "фільтрувати" громадян на тих, що мають та не мають право бути політично активними. Хоч це і можуть подавати через, нібито, "віддаленість" вимушених переселенців від внутрішніх проблем, але це – популістичні заклики.
"Можна згадати ідею "сірих паспортів" та статусу "негромадянина" Латвії та Естонії, але для України це буде не актуальне через різні умови. Якщо для країн-членів ЄС це питання скоріш ідеологічне, то для України питання участі людей у долі держави та прямої асоціації з нею навіть крізь сотні-тисячі кілометрів – екзестенційне.
У цьому питанні треба бути реалістами. Факт: Стаття 38 Конституції України прямо каже про те, що громадяни мають право як впливати на політичне життя, так і обирати, так і бути обраними до органів влади. Факт: люди, про яких каже Олег Дунда мають громадянство України. Висновок: його пропозиція неконституційна. Тому тут або міняти Конституцію, що не буде підтримано депутатами, або заява так і залишиться заявою", – роз’яснює політолог.
Він наголошує – людина, яка має український паспорт має право брати участь у політичному житті країни. Обмеження, щодо строків проживання та "зв’язку з Україною" вже існують. Для того, аби стати кандидатом у нардепи треба жити в Україні останні 5 років. Президентом – 10. Це – статті 76 та 103 Конституції. Інших умов, коли громадян можна обмежити у правах не існує, окрім рішення суду щодо конкретної людини, або політичної сили. Тому, щоб обмежити "відірваних від реалій" кандидатів не треба вигадувати новий механізм. Він вже існує.
"Подібні до цього заклики – класичний зразок популізму. Ініціатива звучить голосно, але не має на меті стати прохідною. На цьому прикладі ми бачимо ідею, що напряму суперечить основному закону держави. Робимо висновок, що сказано це було для акумулювання на собі політичних балів та цитування у ЗМІ.
Подібні популістичні твердження грають на болючій темі для українців: почутті справедливості. І якщо такі думки у пересічного громадянина можна зрозуміти, то у політика, чиєю задачею є саме стратегічне планування майбутнього країни – ні. Ймовірність того, що навіть на рівні закликів такі тези будуть сприйняті вимушеними переселенцями, як ворожі до них – велика. Отже, це конвертується у мінус одне робоче місце, мінус одна родина платників податків, мінус діти, що народяться українцями. Плюсів у таких заяв для держави немає. Це не робить людей лояльнішими, це – додаткова цеглина у паркан між одними українцями за кордоном та іншими українцями в Україні", – резюмує Максим Гончаренко.