Реформи вищої освіти в Україні: чому ректори розділилися на два табори
Чому через реформування вищої освіти в Україні, ректори провідних вишів розділилися на два табори
У 2025 році реформи вищої освіти в Україні досягли критичної точки, де політичні амбіції уряду зіштовхнулися з практичними реаліями воєнного часу. З одного боку, уряд оголосив про "значний прогрес" у децентралізації та автономії університетів, з іншого - підвищення плати за навчання на третину спеціальностей, розподіл державного замовлення та централізоване фінансування викликали гострий розкол серед ректорів.
За даними Міністерства освіти і науки України, на вищу освіту в бюджеті 2025 року закладено 55,6 мільярда гривень, що на 5% більше, ніж у 2024-му, але загальний бюджет на освіту та науку сягає 194,3 мільярда гривень, з яких лише 3,3 мільярда спрямовані на науку.
Розглянемо політичні та економічні причини розбіжностей, спираючись на позиції ключових гравців, таких як ректори Київського національного університету імені Тараса Шевченка (КНУ) та Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" (КПІ), та спрогнозуємо наслідки для підготовки кадрів у післявоєнній економіці. Адже розкол не лише загрожує стабільності сектору, але й може уповільнити відновлення країни, де вища освіта має стати рушієм для 15–20% зростання ВВП до 2030 року, за оцінками Світового банку.
Політичні причини розколу: від автономії до бюрократичного тиску
Політичний ландшафт реформ 2025 року визначається прагненням уряду наблизити українську вищу освіту до європейських стандартів, але з акцентом на централізований контроль. У червні 2025 року Верховна Рада оновила Закон "Про вищу освіту", запровадивши ключові показники ефективності (КРІ) для ректорів, що включають кількість публікацій у Scopus та залучення грантів. Це стало каталізатором розколу: прихильники, такі, як ректор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Тетяна Кагановська, бачать у цьому "значний прогрес", адже з 2014 року університети набули більшої академічної автономії в розробці програм та формах навчання, а у 2019-му уряд започаткував перехід до формули розподілу видатків на основі результатів. "Україна продемонструвала значний прогрес у реформуванні вищої освіти", — зазначає Кагановська, підкреслюючи підвищення вимог до якості програм та покращення акредитації.
Проте критики, серед яких президент Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП) Станіслав Ніколаєнко, вважають ці зміни "недосконалими". Ніколаєнко, екс-міністр освіти (2005–2007), критикує бюрократизацію вступної кампанії 2025 року, де ускладнення процедур прийому вплинули на понад 70 учасників Спілки ректорів, і пов'язує це з агресією Росії. "Ми — країна у стані війни, доходи громадян низькі, а підвищення плати за навчання на третину спеціальностей шокувало суспільство та різко обмежило доступ молоді до цих напрямків", — заявляє він, посилаючись на спеціальності як право, менеджмент та економіка, що становлять майже 30% ринку праці. Політичний тиск проявляється в обмеженні каденцій ректорів та створенні наглядових рад з представниками бізнесу, що, за Ніколаєнком, "не несуть відповідальності за рішення", на відміну від чинних рад університетів. Ректор КНУ Володимир Бугров, віце-президент Спілки ректорів, під час засідання 25 вересня 2025 року акцентував на викликах вступної кампанії, пов'язаних з агресією, та закликав до консолідованої позиції для впливу на законодавство.
Цей розкол відображає ширший політичний конфлікт: уряд прагне централізувати контроль через КРІ, тоді як ректори відстоюють автономію, посилаючись на Болонський процес. За даними Кабінету Міністрів, реформи спрямовані на створення умов для фінансової автономії ЗВО, але на практиці це призводить до фрагментації, де 62% університетів повідомляють про брак ресурсів для впровадження.
Економічні аспекти: автономія проти централізованого фінансування
Економічні суперечності лежать в основі розколу, де автономія обіцяє гнучкість, але централізоване фінансування створює ризики нестабільності. У 2025 році базове фінансування університетів скоротилося до 80% від рівня 2024-го, що, за доповіддю ректора КПІ Анатолія Мельниченка від 29 серпня 2025 року, закріплює тенденцію до постійного зменшення ресурсів. Мельниченко зазначає: "Кошти від МОН переважно йдуть на зарплати, стипендії та комунальні, з них мало що лишається на обладнання, яке закуповуємо зі спеціального фонду, але його недостатньо через високі витрати на комуналку". КПІ, як приклад, уклав понад 70 угод про дуальну освіту з бізнесом, включаючи меморандум з великою енергетичною компанією 5 листопада 2024 року, але це не компенсує дефіциту: вступна кампанія 2025 року принесла на 351 абітурієнта менше, ніж у 2024-му.
Прихильники автономії, такі, як Кагановська, аргументують, що "університети набули більшої академічної автономії, а вимоги до якості програм зросли", що дозволило залучити гранти ЄС на €200 мільйонів для українських проектів. Однак критики, включаючи Мельниченка, попереджають про ризики комерціалізації: "Перетворення на державні некомерційні підприємства, як у НАУ, розширює фінансову автономію, але наглядові ради з бізнес-представниками можуть закрити непродуктивні програми, як хімія, де лише 3300 осіб склали НМТ у 2024-му, попри потребу в десятках тисяч фахівців". Для КНУ Бугров під час засідання Спілки 25 вересня 2025 року наголосив на ускладненні прийому, що вплинуло на фінансування через зменшення контингенту, особливо для іноземних студентів, кількість яких впала на 50% з 2022 року.
Приклади з КНУ імені Шевченка та КПІ: локальні реалії реформ
КНУ та КПІ ілюструють розкол на практиці. У КНУ ректор Бугров, представляючи університет на засіданні Спілки 25 вересня 2025 року, охарактеризував основні проблеми вступної кампанії як пов'язані з агресією Росії, що призвело до ускладнення прийому та зменшення фінансування через менший контингент. "Тенденції ускладнення порядку прийому вплинули на кампанію, і ми маємо консолідуватися для змін у законодавстві", — підсумував Бугров, акцентуючи на потребі балансу в розподілі державного замовлення. КНУ, як топ-університет за консолідованим рейтингом 2025 (2-ге місце), постраждав від війни: Інститут міжнародних відносин втратив вікна від атаки у листопаді 2024-го, що коштувало 10 мільйонів гривень на ремонт. Бугров підтримує автономію, але критикує централізацію, посилаючись на 0,5% обов'язкового фінансування студентського самоврядування, що в КНУ накопичило мільйони гривень для ЗСУ (1,5 млн грн пожертв).
У КПІ Мельниченко, затверджуючи стратегію на 2025–2030 у грудні 2024-го, наголошує на ризиках: "Освіта — державницька справа, бо бізнес не інвестуватиме в теоретичну фізику чи атомну енергетику". КПІ, лідер рейтингу 2025 (1-ше місце), має 70+ дуальних угод, але вступ 2025-го зменшився на 351 особу, з високим конкурсом на кібербезпеку (7,6 на бюджетне місце, прохідний бал 170,5). Фінансування від МОН покриває лише базові потреби, а спеціальний фонд виснажений комуналкою, що загрожує лабораторіям для відновлення економіки.
Прогрес та ризики реформування: що переважить?
Прихильники реформ, як заступник міністра Микола Трофименко на засіданні Спілки 25 вересня 2025 року, підкреслюють "вагомий вплив Спілки на політику розвитку", де створення робочої групи для 2026-го — крок до прогресу. Кагановська додає: "Завдяки закону 2024 про індивідуальні траєкторії ми наблизилися до Європи, дозволяючи студентам кастомізувати навчання, хоч це й спричинило виклики". Прогрес очевидний: Національне агентство з якості освіти покращило акредитацію, а гранти зросли на 25% для топ-університетів.
Та ризики переважають: Іваненко з Оксфорда зазначає, що "втрата студентів через війну унеможливлює функціонування університетів", з падінням на 80% у деяких закладах. Мельниченко попереджає про відтік мізків: 40% випускників вишів їдуть за кордон, роблячи Україну "бідним постачальником кадрів для Європи". Без реформ фінансування наука залишиться на 3,3 млрд грн, що на 10% менше потреби для відновлення.
Як реформи вплинуть на підготовку кадрів для післявоєнної економіки
Реформи 2025 року можуть прискорити підготовку кадрів, але розкол загрожує неефективністю. Ніколаєнко прогнозує: "Стратегічні цілі — оновлення програм з урахуванням війни, реконструкції, цифровізації та AI", що додасть 2–4% до зростання ВВП через інженерів. Мельниченко додає: "Кількість бюджетних місць має забезпечити сталий розвиток, бо без інженерів не буде високотехнологічної промисловості". Для КНУ та КПІ це означає фокус на міждисциплінарних дослідженнях, але без стабільного фінансування (потреба +30% до 55,6 млрд) відтік талантів сягне 50%, уповільнивши відновлення на 5–7 років, за моделями ЄС.
Наразі, розкол у баченні подальшого реформування вищої освіти – це сигнал для діалогу. Зміни мають бути системними, з інвестиціями в науку та партнерствами, інакше післявоєнна економіка втратить свій двигун. Ректори не втрачають оптимізм щодо змін на краще, але настав час діяти.